Енцикліка Пія ХІ, Ubi Arcano, 1922 р.

UBI ARCANO

Енцикліка Святішого Отця  Пія XI

Про мир Христовий у Царстві Христа

(неофіційний переклад з польської мови)

Проголошена у Римі, у св. Петра, 23 грудня 1922 року, першого  нашого понтифікату.

 Пій ХІ, папа

  

ПРИЧИНИ НАПИСАННЯ ЕНЦИКЛІКИ

 1.  З самого початку, коли незбагнений Божий замір підніс Нас – хоча й негідних – на трон правди і любові, ми щиро прагнули з глибини серця скерувати лист до Вас, Вельмишановні Брати, а також до всіх ваших улюблених дітей, які знаходяться під вашим керівництвом і опікою. Це прагнення походить з урочистого благословення Urbi et Orbi, якого ми уділили величезному натовпу з балкону Ватиканської Базиліки після вибору нас на найвищий уряд. Це благословення було прийняте з великою радістю і вдячністю Вами, людьми з різних кінців світу і Святою Колегією Кардиналів. Цей факт був для нас найбільш втішаючим переконанням – поєднаним з іншими, які походять з нашого уповання на Божественну допомогу – що ми готові прийняти відповідальний уряд, на який нас цілком несподівано обрано.

 2.  Тому нині пишемо до Вас «уста наші відкрились до вас» (2 Koр 6,11), коли наближається Різдво нашого Господа Ісуса Христа і новий рік, хочемо, щоб цей лист був не лише посланням радісного привітання, але також різдвяним подарунком від батька для його улюблених дітей.

 3.  Багато причин зміцнило нас у переконанні, що нині є відповідний час, щоб виконати наше бажання написати Вам листа. По-перше, через прояв синівського  віддання, що виражалося в численних побажаннях від наших братів і дітей з усіх куточків світу, у листах, в яких вітали новообраного наступника Святого Петра і виражали свою шану.

 4.  Наступною причиною написання цього листа є особисте досвідчення того, що вперше св. Павло назвав «моя щоденна настирлива думка – журба про всі Церкви!» (2 Кор 11, 28). До наших щоденних обов’язків додалося багато надзвичайних повинностей, як, наприклад, ті найважливіші справи, надзвичайно просунуті і близькі вирішення перед нашим обранням, які ми швидко закінчили, які вчинив Апостольський Престол, і які стосувалися добробуту самого християнства, або статусу дієцезій, які вважаються найважливішими у католицькому світі. У цей час ми розважали над міжнародними конференціями і трактатами, які глибоко вплинули на майбутнє всіх народів і націй. Вірні службі миру і поєднання, яку довірив нашому піклуванню Бог, ми намагалися вчинити всюди відомим закон справедливості, злагоджений завжди милосердям, і вчинити важливими увагу для тих вартостей і користей, які – тому що духовної натури – є не менш важливими і істотними. Щодо цих справ, то вони є набагато більш істотним і важливими, ніж якісь матеріальні речі, якими б вони не були. Ми заопікувалися майже усіма неймовірними стражданнями людей, які живучі в регіонах дуже від нас віддаленими, страждають від голоду і різного роду нещасть. Ми поспішили вислати їм всіляку можливу допомогу, не зважаючи на те, що цим погіршили своє власне становище, ми також призвали цілий світ допомогти Нам у цій справі. Зрештою, ми не уникнули повстань, які супроводжували акти насильства, і які вибухнули серед нашого власного, улюбленого народу, тут, де Ми народилися, тут, де рука Божого Провидіння поставила нас як наступника Святого Петра. Нині, коли здається, що проблеми загрожують майбутньому нашої країни, ми не можемо бути байдужими, не даючи всім тим, які знаходяться під нашою опікою, розради серед таких серйозних заворушень.

З іншого боку відбувалися також події, які наповнили нашу душу радістю. Такі, наприклад, як 26 Міжнародний Євхаристійний Конгрес і трьохсотліття утворення Святої Конгрегації Поширення Віри. Ці святкування були для Нас  неймовірною розрадою і так великою духовною радістю, яку ми ніколи не могли уявити на початку нашого понтифікату. Ми бачили у цей час майже усіх членів з сотні єпископів, які прибули до Риму з кожної частини світу. У звичайних умовах необхідно було б декілька років, щоб зустріти таку кількість єпископів. Під час аудієнції ми також прийняли багато тисяч вірних і уділили нашого батьківського благословення численним і достойним представникам величезної родини «з кожного племені, і язика, і люду і народності» , як читаємо у Книзі Одкровення (5,9), яких Бог нам доручив. Разом з ними ми були упривілейованими, щоб бути присутніми на спектаклях, які були мало побожними для Нас, котрі є свідками нашого Найсвятішого Спасителя, Який посідає належне Йому місце як Цар усіх людей, всіх держав і всіх народів, хоч укритий під заслоною Євхаристійної постаті; Його несли у прекрасному і по-справжньому королівському тріумфі віри вулицями нашого міста Риму, а товаришувало Йому величезне згромадження людей, які представляли всі народи землі. Бачимо також, як Святий Дух сходить до сердець священиків та вірних, як вчинив це у неділю Зелених Свят, щоб розпалити в них на ново духа молитви та апостольства. Ми були втішені бачачи  палку віру мешканців Риму проголошену заново світу для більшої слави Божої і для спасіння душ.

 5.  Пресвята Діва Марія, Божа Матір і наша дорога Матір, яка наймилостивіше споглядає на нас у санктуарії у Ченстохові і Острій Брамі, а також в прекрасному гроті у Лурд і з величного шпиля у нашому рідному місті Мілані, не говорячи вже про пресвятий санктурій в Ро,  благоволила прийняти шану нашої любові при нагоді, коли ми повернули достойній базиліці в Лоретто, яка була відреставрована після ряду руйнувань, причиною яких був пожар, Її прекрасну фігуру, яка була не лише відновлена на наше прохання, а також була посвячена і коронована нашими власними руками. Ця нагода була без сумніву справжнім тріумфом для Марії. Під час переїду цієї фігури з Риму до Лоретто, вірні з кожного міста змагалися одні з одними приймаючи її у спонтанному і непереривному вибуху глибокого релігійного почуття, яким проявили спочатку найніжніші почуття до нашої Пресвятої Діви Марії, а також глибоку прив’язаність до Наступника Ісуса Христа.

 

ВІДСУТНІСТЬ МИРУ НА СВІТІ

 6.  Інші події, деякі сумні, а деякі радісні, історії яких хочемо записати для морального піднесення майбутніх поколінь, промовляють до Нас виразно, вчиняючи, на нашу думку, все більш чіткими цілі, які здаються вимагають головного місця в нашому Апостольському Уряді, і про які нам нині необхідно говорити у можливо найбільш серйозний спосіб у нашому першому листі до Вас.

 7.  Одне сьогодні є певне. Від часу закінчення великої війни, особи,  різні соціальні класи, народи землі не можуть й надалі знайти справжнього миру. Не втішаються живим і плідним спокоєм, який є прагненням і потребою суспільства. Це сумна правда, яка нав’язується Нам з усіх сторін. Для кожного, Ми прагнемо глибокого дослідження і успішного застосування засобів необхідних для боротьби з цим злом, надзвичайно важливим є пізнання як фактів і поважності справ, так і намагання попереднього відкриття їх причин. Це зобов’язання накладене на нас як першочергове свідомістю нашого Апостольського Уряду. Не можемо не виконати того, що є нашим чітким обов’язком. Вчинимо це нині у нашій першій енцикліці і пізніше з великою турботою під час нашого святого урядування.

 8.  Тому що це саме плачевне становище, що існує сьогодні у світі було об’єктом постійної і майже роздираючої серце турботи нашого достойного попередника Бенедикта XV під час всього його понтифікату, ми зробили його наміри і його рішення цих проблем нашими власними. Можливо, що стануть вони також намірами і помислами кожного – як є нашими, а якби це відбулося, ми б побачили, що з Божою допомогою і при співпраці усіх людей доброї волі, найпрекрасніші плоди, яке приносить справжнє і тривале поєднання  людей між собою.

 9.  Натхнені слова пророків, здається, були написані спеціально для наших часів: «Ми ждали миру, – нічого доброго не було; часу одужання – та ось страхіття!» (Єр 8, 15),  «ждемо ми на мир, та добра немає; ждемо на рятунок, аж ось тривога» (Єр 8, 15)  “Ми ждали світла – аж ось темнота, … закону чекаємо, – його ж немає; спасіння – та воно від нас далеко” (Іс 59, 9. 11).

 10.  Вчора – воюючі відклали свою зброю, але після закінчення військових дій – наступили нові страшні події і нова військова загроза на Близькому Сході. Ситуація у багатьох частинах цього зруйнованого регіону дуже погіршилася через голод, епідемії і руйнування, які зібрали своє жниво великої кількості жертв, особливо серед старців, жінок і невинних дітей.  Те що ще нещодавно називали великими театром світової війни – давнє суперництво між народами – не перестало мати свій вплив. Це суперництво сьогодні скрите за політичними маніпуляціями, або за фінансовими коливаннями, але відкрито з’являється у пресі, журналах і всіляких виданнях, а навіть проникає в установи, які повинні займатися мистецтвом і наукою – місця, де безроздільно повинна панувати атмосфера злагоди та миру.

 11.  Навіть сьогодні публічне життя так густо оповите густим туманом ненависті та кривд, що майже неможливо, щоб суспільство могло у ньому вільно дихати. Переможені народи перебувають у найстрашніших стражданнях і не менш поважне зло  проймає  переможців. Малі народи скаржаться, що їх пригноблюють і експлуатують великі народи. Великі імперії, зі свого боку переконують, що їх засуджують і над ними глузують менші. Всі народи, великі і малі, нині страждають через сумні наслідки останньої війни. Ніхто не може ствердити, що народи, які залишилися нейтральними, цілком уникнули страшних воєнних страждань,  або що не досвідчили її жахливих наслідків на рівні з воюючими країнами. Страшні наслідки збільшуються з дня на день, тому що неможливо знайти що-небудь, що було б безпечним засобом від суспільного зла, і це не дивлячись на всі старання політиків і державних діячів, праця яких була марною, якщо навіть не погіршила зло, яке вони намагалися поконати. Ситуація погіршується, тому що постійно існує загроза нових воєн, ймовірно ще більше страшних і нищівних, ніж попередня. Звідси виникає ситуація, в якій народи у щоденному житті утримують збройний мир, який не набагато кращий, ніж сама війна, а ця ситуація поглинає національні фінанси, нищить цвіт молодості, замулює і отруює найголовніші джерела фізичного, інтелектуального, релігійного і морального життя.

 

БОРОТЬБА І СПОРИ У СУСПІЛЬСТВІ

 12.  Проте, більш поважним і жалюгідним, ніж зовнішня агресія є – внутрішній розбрат, який загрожує добробуту не лише народів, але також самому людському суспільству. На першому місці маємо вказати на класову боротьбу – хронічний і серйозний недуг сучасного суспільства, який ніби рак з’їдає життєві сили суспільної структури,  працю, промисловість, мистецтво, торгівлю, сільське господарство – все, що фактично провадить до публічного і приватного процвітання і національного добробуту. Цей конфлікт здається протиставляється кожному вирішенню і стає все більш загрозливим, адже ті, які постійно незадоволені з величини своє заможності воюють з тими, які  якнайдовше утримують здобуті багатства, тоді як для обох клас спільним бажанням є управляння іншими і прийняття контролю над майном інших. Наслідками  цієї класової боротьби є часті перерви в праці, причиною яких є найчастіше провокації, які здійснюються з обох сторін. Всі наслідки революцій, бунтів і безправних репресій з одного боку, або з боку влади, не можуть не закінчитись загальним незадоволенням і серйозними шкодами для спільного добробуту. До цього зла необхідно також додати спори між політичними партіями. Багато з цих протистоянь не береться з реальної різниці думок відносно суспільного блага, або похвального і безкорисного пошуку чогось, що було б найкращим поширенням загального процвітання, але з пошуку сили і протекції лише приватних інтересів, неминучим результатом чого є кривда громадян в цілому.  Через такий перебіг справ часто виникають розбої, які вважаються в народі справедливими, а навіть заговори та замахи на найвищі авторитети у державі  та їх представників. Ця політична боротьба веде до загрози народних бунтів, а іноді до відкритого повстання та інших сум’ятть, які всі є ще більш жалюгідними та шкідливими, адже походять від народу, якому дано в наших сучасних та демократичних державах великою мірою участь у публічному житті та справах управління. Ці різні форми влади самі в собі не суперечать  засадам католицької віри, яку легко можна погодити з будь-якою розсудливою та справедливою системою управління. Тим не менше, таке правління найбільше підлягає загрозі повалення тією чи іншою фракцією.

 13.  Найбільш сумно дивитися як революційний дух проник в санктуарій миру і любові, яким є родина – первісний початок людського суспільства. Ці лихі зерна незгоди у родині були посіяні вже давно, але віднедавна вони розповсюджуються все більше через відсутність батьків та синів біля домашнього вогнища через війну, а також через зростання моральної розпущеності, яка є одним з її наслідків.  Часто бачимо синів знеохочених до своїх батьків, братів що сперечаються між собою, господарів зі слугами і слуг з господарями. Також часто бачимо, що забуваються дві святі речі: подружній вузол і обов’язки перед Богом і суспільством, які цей вузол на них накладає.

 

МОРАЛЬНИЙ ЗАНЕПАД

 14.  Так само як найменша частина тіла відчуває наслідки хвороби, яка спустошує все тіло, або один з його живих органів, так нині і зло, що цькує суспільство і родину стосується також окремо осіб. Не можемо не вболівати над хворобливим неспокоєм, яких торкнувся людей кожного віку і професії, над загальним духом несубординації і відмови жити згідно зобов’язань, що так широко розповсюдилося, що вже здається є звичайним способом життя.  Вболіваємо також над знищенням чистоти серед жінок і молодих дівчат, що є очевидним, дивлячись на зростаючу непристойність їх вбрання та розмов, а також їх участь у скандальних танцях; грішать і при  цьому огидно хизуються своїм розкішним стилем життя перед людьми менш щасливими, ніж вони. На кінець не можемо не засмучуватись великим збільшенням кількості чогось, що можна було б назвати суспільним непристосуванням, що майже неминуче закінчується з’єднанням цих незадоволених груп, які постійно агітують проти усілякому публічному і приватному порядку.

15.  Дивним є, що ми більше не можемо мати надію на життя, в якому є певність, залишається нам лише найстрашніша непевність і зростаючий що години страх перед майбутнім. Замість щоденної, регулярної праці – байдикування та безробіття. Благословенний спокій, який є наслідком упорядкованого життя, і який є ядром миру, здається вже не існує а на його місці існує неспокійний дух повстання. Як наслідок страждає промисловість, паралізована торгівля, розвиток писемності та мистецтва все більш ускладнений, але найгірше за все – сама християнська цивілізація через це непоправно зіпсована. Перед лицем нашого сильно захваленого прогресу, зі смутком спостерігаємо повільне, але безумовно стійке попадання у варварський стан.

 16.  До зла, про яке ми вже згадали, хочемо додати інше зло, яке оточує суспільство і займає місце головного значення, і існування якого вислизає звичайному спостерігачеві, а саме – чуттєва людина – яка, як  говорить Апостол, не розуміє «того, що є від Божого Духа» (1 Кор 2, 14), і яка вже не може бути не осуджена як найбільша і найбільше руйнівна поразка сьогоднішнього суспільного порядку. Ми говоримо властиво про те зло, яке домінує над матеріальною і природною сферою, перебуваючи всередині понаднатурального і релігійного порядку у стислому значенні цього слова; говорячи інакше: те зло, яке стосується духовного життя душ. Все це зло є більш плачевне, адже вартість душ є нескінченно більша, ніж будь-що матеріальне.

 

РАНИ ЦЕРКВИ

 17.  Окрім занедбання у виконанні християнських обов’язків, що дуже широко розповсюджене, не можемо не сумувати з Вами, Вельмишановні Отці, через те, що багато храмів під час війни, які  використовували у світських цілях і не були повернуті для їх початкового призначення як святині молитви і служби Богові. Крім того, уболіваємо, що багато семінарій необхідних для приготування та формації достойних лідерів і вчителів християнського життя, не були знову відкриті. Замучує нас також, що кількість священиків майже у кожній країні зменшилася, адже так багато духовних знайшло смерть на полі битви, виконуючи свої святі обов’язки, або відійшли від Церкви, проявляючи невірність своєму святому покликанню, внаслідок несприятливих умов, в яких вони змушені були так довго жити. Врешті, засмучує Нас, що в багатьох місцях, навіть тих, де проголошується Боже слово, що є так необхідним і плодотворним для «будування Христового Тіла» (Еф 4, 12), запала тиша.

18. Наслідки великої війни, що впливають на духовне життя, відчуваються у цілому світі, навіть на відлюдних і віддалених від центру континенту територіях. Місіонери були змушені залишити території їх апостольської праці і більшість з них не може повернутися до своєї роботи. Такі плоди приносять перерви, а навіть відмова від тих славних здобутків віри, яка так багато зробила для піднесення рівня цивілізації, моральності матеріального і релігійного становища. Правдою є, що вони були варті винагородження за великі духовні страждання. Серед цих відшкодувань є одне, яке контрастує з виразним образом багатьох старих наклепів, а саме, чиста любов до батьківщини і охоче виконаний обов’язок посвячених Богові людей, які для спасіння душ – спалювали себе, а також те, що через їх святий обов’язок релігійна втіха була принесена тисячам вмираючих на полях битв вологих від людської крові. Так, отже, багато хто, не дивлячись свої упередження стали знову прихильними до вшанування священства і Церкви через прекрасний приклад самопосвячення тих, з якими познайомилися особисто. За ті щасливі наслідки ми вдячні безмежній доброті і мудрості Бога, Який може зі зла випровадити добро.

 

ПРИЧИНИ ПОШИРЕННЯ ЗЛА: ВІДСУТНІСТЬ МИРУ

 19.  Наша енцикліка, великою мірою є присвячена представленню зла, яке торкається сьогоднішнього суспільства. Ми мусимо тепер віднайти, з великою старанністю, причини цього безладу. Деякі з них ми вже назвали.  У цій справі, Достойні Брати, доходить до Нас голос Божественного Утішителя і Лікаря, який, говорячи про людські слабкості, сказав: «Уся ця погань виходить із нутра» (Мк 7, 23).

 20.  Мир фактично був підписаний на урочистому зібранні між воюючими державами під час останньої війни. Однак, цей мир був прописаний лише у трактатах. Він не був прийнятий людськими серцями, які скрито плекають прагнення боротьби з іншими і серйозно продовжують погрози проти миру і стабілізації суспільства. На жаль, закон насильства так довго мав свій вплив, що послабив і майже стер будь-які сліди природнього почуття любові і милосердя, які закон християнської любові ближнього дуже підтримує. Не надавався також цей ілюзорний мир, написаний лише на папері, до відродження у душах людей шляхетних почуттів. Навпаки, він породив дух насилля та ненависті, який, через те, що йому так довго підлягали – став майже другою натурою багатьох людей. Так вчиняє невидимий закон нижчої  частини душі над вищою, що закон цієї нижчої частини «веде боротьбу з законом розуму», що так засмучувало св. Павла. (Рим 7, 23).

 

ПОЖАДАННЯ БЛАГ ЦЬОГО СВІТУ

 21.  Люди сьогодні не поводять себе як християни, як брати, але як чужі одні одним, а навіть як вороги. Значення особистої гідності людини і вартість людського життя були загублені у брутальній домінації спричиненої можливостю звичайної кількісної переваги. Багато хто, зважується використовувати своїх сусідів з метою більш повного і у більшому обсязі вживання благ цього світу. Але дуже серйозно помиляються ті, які звертаються до здобування матеріальних і дочасних благ, а забувають про речі вічні і духовні до посідання яких взиває людство Ісус, наш Спаситель за допомогою Церкви – свого живого тлумача.

 22.  У самій істоті матеріальних благ є залежність, яка зумовлює, що їх перебільшене пожадання стає коренем усякого зла, усякої незгоди, а особливо знижує почуття моральності. З одного боку речі, які очевидно є нечестиві і огидні ніколи не можуть породити шляхетні наміри у людському серці, яке створене Богом і для Бога і є неспокійним, поки у Ньому не спочине. З іншого боку, матеріальні блага (і цим вони дуже відрізняються від духовних благ, які чим більше їх маємо, тим більше їх залишається для здобуття) чим більше розділені між людьми, тим менше має кожна окрема людина і як наслідок, не може мати більше від іншого, якщо незаконно не забере у того іншого. Світові посілості ніколи не можуть задовільнити  усіх однаково, ані також не сприяють зростанню духа загального задоволення, але мусять з необхідності стати джерелом поділів серед людей і скорботою духа, як навіть Мудрець Соломон досвідчив: «марнота марнот і гонитва за вітром» (Проп 1, 2.14).

 23.  Тих самих наслідків, які виникають з цього зла серед індивідуумів, можна так само очікувати серед народів. «Звідки між вами війни, звідки суперечки?» питає св. Яків Апостол. «Хіба не звідси – з пристрастей ваших, які воюють у ваших членах» (Як 4, 1.2.)

 24.   Надмірне пожадання задоволення, пожадливість тіла, розсіває смертельні насіння поділу не лише серед родин, але й серед держав. Надмірне пожадання володіння, пожадливість очей неминуче вводить війну між класами, а до суспільства самозакоханість. Надмірне пожадання влади, або домінації над іншими, гординя цього життя, незабаром стає звичайною партією, або фракцією суперників, що демонструється у постійному  прояві конфліктних амбіцій і закінчується відкритим повстанням, злочином образи величності, або навіть вбивством.

25.  Це невимовне пожадання, ця надмірна любов до речей свого світу є джерелом усіляких непорозумінь і суперництва, наперекір фактові, що часто люди осмілюються вважати, що вони  виникають з таких мотивів, які можна пробачити, а навіть, що вони є слушними, адже напевно втілювалися, беручи під увагу інтерес держави, загальне благо, або через любов до батьківщини. Патріотизм – імпульс багатьох чеснот і багатьох благородних вчинків героїзму, але коли знаходиться в рамках християнської любові, проте, стає лише можливістю, додатковим імпульсом до серйозної несправедливості, коли справжня любов до батьківщини зводиться до екстремального націоналізму, коли забуваємо, що всі люди є нашими братами і членами тієї самої великої людської родини, що інші народи мають такі самі права як і ми до життя та процвітання, що ніколи не було законне, ані завбачливе відділення моральності від справ практичного життя, і що, зрештою, «справедливість підносить народ угору, а ганебний вчинок – сором народів»(Прип 14, 34).

 26.  Можливо, що користь для якоїсь родини, міста або народу отримана згаданим способом може здаватися прекрасною і бути великою перемогою (таку думку висловлював ще св. Августин), але зрештою, веде вона до дуже поверхневих речей, скоріше чогось, що пробуджує в нас страшні побоювання падіння, що надходить. «Є щастя, яке здається гарним, але є крихке як скло. Ми мусимо постійно бути на сторожі, що не побачити його жахливо поламаного на тисячі частин від одного дотику».

ВІДСТУПНИЦТВО ВІД БОГА

 27.  Окрім відсутності миру і існуванням зла, яке з цієї відсутності виникає, є ще одна, більш глибока причина сучасного стану речей. Ця причина була видна ще до війни, а страшні нещастя, які є наслідком цього катаклізму мають бути ліками від неї, якщо лише людство відважиться зрозуміти реальне значення цих жахливих подій. У Святому Письмі читаємо: «…ті, що Господа покидають, загинуть» (Іс 1, 28). Знаємо також слова Божественного Вчителя Ісуса Христа, який сказав: «без Мене нічого не можете вчинити», а також: «хто зі Мною не збирає, той розсипає» (Лк 11, 23).

 28.  Ці слова Святого Писання здійснилися і нині збуваються на наших очах. Адже люди залишили Бога і Ісуса Христа, занурилися у прірву зла. Вони марнують енергію, час і сили через даремні і марні намагання знайти ліки на свої недуги. Загальним є прагнення, щоб як наш закон так і наш уряд існували не визнаючи Бога, ані Ісуса Христа, на підставі існуючої теорії, що усіляка влада походить від люду, а не від Бога. Через такі переконання, ці теорії впали, бо в них відсутня можливість надати закону санкції, які він мусить мати, а також солідні підстави для найвищого контролю справедливості, якого навіть язичницький філософ Цицерон не міг чітко ні з чого іншого вивести, як лише з Божественного права. Сама влада його втратила, тримаючись людського, через яке загубила міцне і беззаперечне виправдання свого права наказувати – з одного боку і підкорення – з іншого. Суспільство цілком логічно і неминуче було збентежене до самої глибини, а навіть топилося перед загрозою падіння, адже вже не стояло на міцному фундаменті, все було доведене до ряду конфліктів, домінування більшості, або до переваги локальних інтересів.

 

ПРИНИЖЕННЯ ПОДРУЖЖЯ

 29.  Більше того, законодавча влада, яка не визнає, що ані Бог, ані Ісус Христос не мають жодної влади над подружжям – фальшивий погляд, який принижує подружжя – спровадила його до рівня заледве цивільної умови, наперекір факту, що сам Христос назвав його «великою таємницею» (Еф 5, 32) і вчинив святим символом непорушного союзу, який єднає Його з Його Церквою. Високі ідеали і чисті почуття, якими Церква завжди оточувала родину,  зачаток усілякого суспільного життя, були принижені, недооцінені, або поплутані у свідомості багатьох людей. Як наслідок, правильний ідеал батьківської влади, а з ним і родинний мир були знищені. Стабільність і єдність родини були підірвані і під загрозою, а найгірше, що справжній санктуарій домашнього вогнища все частіше зневажається через вчинки грішної чуттєвості і самозакоханості, що знищує душу, а це все є результатом отруєння і висихання справжніх джерел родинного і суспільного життя.

 

АТЕЇЗАЦІЯ ШКОЛИ

 30.  Необхідно також додати і те, що Господь і Ісус Христос та Його наука вигнані зі школи. Як неминучий наслідок – школа стала не лише світською і нерелігійною, але відверто атеїстичною і антирелігійною. В таких обставинах дуже легко переконати бідних і несвідомих дітей, що ані Господь, ані релігія не мають ніякого значення у їх щоденному житті. Більше того, Ім’я Боже майже не згадується у тих школах, а навіть і зневажається і висміюється Його Церква. Таким чином, школа протизаконно позбавила права навчати про Бога та Його закони, того, чого не повинно забракнути в її стараннях реальної освіти, тобто спрямування дітей до практикування чеснот. Школі забракло фундаментальних засад, які знаходяться у посіданні Божого знання і засобів необхідних для зміцнення волі в стараннях приближати благо і уникати гріха. Проминула також усіляка можливість закладати фундамент миру, порядку і процвітання в родинах, або у суспільних відносинах. Отже, ці засади, які базуються на духовній філософії християнства були затьмарені, або знищені в багатьох головах, а тріумфуючий матеріалізм, якій допускається у величезних масштабах, служить для підготовки людства на пропаганду анархії і соціальної ненависті.

31.  Чи не є дивним той факт, що з широко розповсюдженою відмовою приймати засади правдивої християнської мудрості, були  посіяні зерна незгоди всюди, де можуть знайти добрий ґрунт, в якому зростають і приносять плоди найстрашніших воєн, велика війна, яка, на жаль, не спричинилася до їх зменшення, а лише збільшення, в результаті актів насильства і кровопролиття, а також вже існуючих міжнародних та суспільних травм?

 

ЗАПОБІЖНІ ЗАСОБИХРИСТОВИЙ МИР

 32.  Вище, ми коротко проаналізували причини зла, яке стосується сьогоднішнього суспільства, але його визначення, Достойні Брати, не повинно для нас бути причиною втрати надії на знаходження властивих ліків, адже саме зло вказує дорогу виходу з цих труднощів.

 33.  Першочергове і найважливіше від усього: людство потребує духовного миру. Не потребуємо миру, який буде полягати лише на вчинках зовнішньої і формальної ввічливості, аде миру, який проникне людські душі, і який поєднає, вилікує і знову відкриє серця на взаємне почуття, яке народилося з братньої любові. Мир Христа є єдиним миром, якій відповідає цьому опису: «нехай панує в серцях ваших мир Христовий» (Кол 3, 15). Неможливий жоден інший мир, лише той, який Христос дав своїм учням (Йн 14, 27), тому що Він є Богом, «дивиться на серце» (1 Сам 16,7) і в наших серцях було закладене Його царство. Більше того, Ісус Христос цілком справедливо називає цей мир душі Його власним, адже Він був першим, який сказав до людей: «ви ж усі брати» (Мат 23, 8). Він дав нам, запечатаний власною кров’ю, закон братерської любові, взаєморозуміння – «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив» (Йн 15, 12). «Носіте тягарі один одного й тим виконаєте закон Христа». (Гал 6, 2).

 

МИР ХРИСТОВИЙ ЗАСНОВАНИЙ НА СПРАВЕДЛИВОСТІ І ЛЮБОВІ

 34.  Безпосереднім наслідком цього є факт, що мир Христовий може бути лише справедливим миром, згідним зі словами пророка: «І ділом справедливості мир буде» (Іс 32, 17), для нього Бог є «Суддею справедливим» (Пс 9,5). Але мир не полягає лише на твердій, жорсткій справедливості. Мусить бути прийнятий через поєднання однаковою мірою любові ближнього і щирого прагнення згоди. Такий мир був здобутий для нас і для цілого світу Ісусом Христом, мир, який апостол дуже виразно застосував до особи самого Христа, коли сказав: «Він є нашим миром». Він був тим, який повністю задовільнив Божу справедливість своєю смертю на хресті, зруйнувавши таким чином у своєму власному тілі ворожість і впровадив мир,  а поєднання з Богом вчинив можливим для людства (Еф 2, 14). Отже,  апостол бачить у ділі спасіння, яке є водночас ділом справедливості, Божу справу поєднання і любові. «Бо то Бог у Христі примирив собі світ» (2 Кор 5, 19). «Так Бог полюбив світ,  що Сина свого Єдинородного дав» (Йн 3, 16).

 35. Ангельський схоластик Фома Аквінський також помітив у цьому факті саму істоту нашої віри, пишучи, що справжній і тривалий мир є більше справою любові, ніж справедливості. Аргументацією  його висловлювання є те, що  функцією справедливості є усування перешкод для миру, спричинених, наприклад, кривдою, або шкодою, а сам мир є актом і результатом лише любові.

36. Про цей Христовий мир, який мешкає в наших серцях і в результаті є Божою любов’ю, можемо повторити те, що апостол сказав про Боже Царство, де також панує любов – «царство Боже не їжа і не пиття» (Рим 14, 17). Іншими словами, мир Христовий не живиться земними речами, а небесними. Не могло б бути інакше, адже це Ісус Христос є Тим, який об’явив світові існування духовних цінностей і зобов’язав до їх відповідного визнання. Він сказав: «Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить власну душу?» (Мат 16, 26). Дав нам також Божественний урок мужності та вірності, коли сказав: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі». (Мат 10, 28; Лк 12, 4-5).

37.  Це не значить, що мир Христовий, який є єдиним справжнім миром, вимагає від нас, щоб ми відмовилися від усяких земних благ. Навпаки, кожне земне благо є обіцяне в багатьох словах Христа тим, які шукають Його миру: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться». (Мат 6, 33; Лк 12, 31).

 38.  Цей мир Христовий перевищує усіляке людське пізнання – «мир Божий, що вищий від усякого уявлення» (Філ 4, 7) і через цю саму причину домінує наша грішна пристрасть і віддання такому злу, як поділ, конфлікт і незгода, як результат лише невгамованого пожадання дочасних благ. Якби пожадання земних благ утримувалося б у межах, а почесне місце в наших почуттях віддалося б духовним речам, яким це місце без сумніву належить, Христовий мир наступив би негайно, поєднуючись у щасливому союзі з більшою повагою для цінності і гідності людського життя. Людська особа була б піднесена на вищий рівень, людина облагороджена Христовою Кров’ю і  вчинена ріднею самого Бога через засоби святості і братерські пута любові, які нас тісно поєднують з Христом,   дякуючи молитві і прийняттю Таїнств, засобів безпомилково певних, щоб вчинити цю гідність і участь у житті Бога, через прагнення осягнути вічні блага – слави і щасті у небі, які були усім обіцяні Богом, як наша мета і остаточна нагорода.

 

МИР ХРИСТОВИЙ ШАНУЄ ВЛАДУ

 39.  Ми побачили і виявили, що головною причиною негараздів, тривог і небезпек, які так помітні і характерні для фальшивого миру є послаблення повноважень закону і відсутність поваги для влади, що є логічним ефектом відмови від правди, яка проголошує, що влада походить від Бога, Сотворителя і законодавця.

 40.  Єдиними ліками на такий стан справ є Христовий мир, адже мир цей є миром Божим, який не міг би існувати не рекомендуючи пошанування закону, порядку і влади. У Святому Письмі читаємо: «Діти, бережіть мою науку у мирі» (Сир 41, 14). «Глибокий мир тим, що закон твій люблять» (Пс 119, 165), «хто заповідь шанує, той матиме заплату» (Прип 13, 13). Ісус Христос чітко ствердив: «Віддайте ж кесареві кесареве» (Мат 22, 21). Признав Він навіть, що Пілат має  владу дану з висока (Йн 19, 11) і визнав, що вчені у Письмі і фарисеї, хоча й негідно засідають на кафедрі Мойсея (Мат 23, 2) мають  подібну владу. Ісус визнав натуральну батьківську владу Йосипа і Марії і був їм підлеглий більшу частину свого життя (Лк 2, 51). Повчав Він також голосом свого апостола про найважливіше правило: «Кожна людина нехай корить владі вищій, нема бо влади, що не була б від Бога» (Рим 13, 1; 1 П 2, 13.18).

 

РОЛЬ ЦЕРКВИ У ВСТАНОВЛЕННІ СПРАВЖНЬОГО МИРУ

 41.  Якщо затримаємося на хвилину роздумуючи над наукою Ісуса Христа, наприклад Його навчання про необхідність і  вартість духовного життя, про гідність і святість людського життя, про обов’язок послуху,  про Божественне походження влади людини, про сакраментальний характер подружжя і як наслідок святість родинного життя – якщо затримаємося у рефлексії, повторимо, що це навчання Христа (яке є фактично лише частиною скарбниці правди, яку Він залишив людству) було доручене Ним своїй Церкві, і лише їй для збереження, і їй обіцяв Він допомогу, що ніколи її не залишить, і що вона буде непогрішним вчителем Його навчання у кожній країні і по відношенню до кожного народу.  Немає, отже, нікого, хто б не бачив чітко, яку надзвичайну роль може відігравати Католицька Церква, а навіть є покликана для постачання ліків на зло, яке торкається сьогоднішнього світу і до того, щоб вести людство до досягнення загального миру.

42.  Тому що Церква, як Божественна інституція, є єдиним депозитарієм і інтерпретатором навчання Христа, вона єдина має повне і правдиве розуміння фактичної сили для  поборення матеріалістичної філософії, яка постійно загрожує страшними шкодами для родини і для держави. Лише Церква може ввести до суспільства і утримати у ньому престиж правди, чистої духовності, духовності християнської, яка як з точки зору правди, як і її практичної вартості є найвищою серед філософських теорій. Церква є вчителем і прикладом світової доброї волі, для якої є здатна вщепити і розвинути серед людей «духа справжньої братерської любові»  як і підвищити публічну повагу для вартості і гідності кожної душі, допомагаючи через це у піднесенні нас навіть до Бога.

 43.  Зрештою, Церква може направити публічне і приватне життя на дорогу справедливості, через вимогу, щоб все і всі стали слухняними Богові, «який дивиться на серце», Його заповідям, Його законові, Його санкціям. Якщо навчання Церкви проникнуло б, так як ми це описали, у внутрішні закутки людських сумлінь, стало їх володарем і підданим, всі б зрештою знали свої особисті і громадянські обов’язки і свою взаємну відповідальність, тоді б за короткий час  був би «все й у всьому –  Христос» (Кол 3, 11).

 44.  Через те, що Церква є певним і безпечним провідником сумління, їй  єдиній були довірені наука і обітниця допомоги Христа, тому вона може не лише принести мир сьогодні, справжній Христовий мир, але може також краще, ніж будь-яка інша інституція, яку знаємо, спричинитись до забезпечення цього миру для майбутнього, до запобігання війни у майбутньому.  Церква навчає (їй єдиній Богом був доручений мандат і право навчання з владою), що не лише наші вчинки як індивідуальних осіб, але також вчинки груп і народів повинні бути пристосовані до відвічного Божого закону. По суті є набагато важливіше, щоб дії народів були згідні з Божим законом, адже народ має набагато більшу відповідальність за наслідки своїй вчинків, ніж окрема людина.

 45.  Якщо, отже, уряди і народи у всіх свої діях чи національних, чи міжнародних вчиняють згідно з наказами сумління, що базується на навчанні, правилах і прикладі Ісуса Христа, і які поєднують кожного з кожним індивідуально, лише тоді можемо довіряти словам один одного і сподіватись мирного вирішення  труднощів і суперечок, які можуть виникнути через різні точки зору, або через незгідність інтересів. Намагання у цьому напрямку були й надалі продовжуються; проте, їх результати майже не відчутні і особливо далекі від тих, які можуть впливати на важливі проблеми, які, головним чином,  розділяють і служать підбурюванню народів одних проти інших. Тим не менше, інституції сучасної людини можуть з успіхом обдумувати врегулювання міжнародних прав, які будуть відповідати ситуації у світі, наприклад, так як середньовіччя було у «власності» справжньої Лігі Націй – християнства. Не можна заперечити, що у середньовіччі закон часто порушувався. Однак, він завжди був ідеалом, відносно якого можна було судити дії народів і був чітким дороговказом для тих, які загубивши свій шлях, поверталися на безпечну дорогу.

46.  Існує інституція, яка може забезпечити святість права народів. Ця інституція є частиною кожного народу, а водночас є понад будь-яким народом. Вона тішиться найвищим авторитетом, повнотою сили навчання апостолів. Цією інституцією є Христова Церква. Вона єдина є для цієї великої справи, до якої має не лише божественний наказ вести людство, більше того, з приводу засад, які має, а також відвічної традиції і великої поваги, які не були послаблені, а навіть навпаки, дуже виросли від часу закінчення війни, не може не відважитись на те, чого іншим, ймовірно, забракне.

 47.  З цих роздумів очевидно виникає, що справжній мир, Христовий мир, неможливий, якщо ми не схильні і не готові сприйняти основних засад християнства, якщо ми не схильні дотримуватися науки і бути слухняними закону Христа у приватному і публічному житті. Якби це здійснилося, тобі б, нарешті, суспільство було збудоване на здоровому фундаменті, Церква могла б, у повноті свого божественного уряду і, дякуючи вчительській владі, яка є її наслідком, зберігати всі Божі закони у людині і в народах.

 

БОЖЕ ЦАРТВО

 48.  Цілком можливо все те, що ми сказали резюмувати одним словосполученням «Христове Царство». Ісус Христос царствує у розумі кожного дякуючи Своїй науці, в його серці через Свою любов, у житті кожної людини через своє життя згідне з Його законом і через наслідування Його прикладу. Ісус царює в родині, коли вона створена на образ святого ідеалу таїнства подружжя, встановленого Христом і коли дотримується її незаплямований, справжній характер святилища. У цьому  святилищі любові батьківська влада є відображенням влади Бога-Отця, від Якого бере свій початок і  від Якого навіть має назву (Еф 3, 15). Слухняність дітей наслідує слухняність Божої Дитини з Назарету, а родинне життя натхнене ідеалами Святої Родини. Зрештою Ісус Христос царює у суспільстві, коли люди визнають і вшановують владу Христа, коли сприймають Божественні початки і панування над усілякими суспільними силами, визнання яких є основою права для видавання наказів для тих, які керують і обов’язком послуху для тих, які піддані, обов’язку, який не може не облагороджувати тих, які чинять згідно цих вимог. Христос царює, коли визнається суспільна позиція Його Церкви, яку сам визначив. З огляду на неї Він надав Церкві суспільний статус і характер, яка через досконалу мету, для осягнення котрої вона була покликана, повинна зберегти першочергову позицію у своїй сфері. Він також вчинив Церкву депозитарієм і інтерпретатором  Своєї Божественної науки і в результаті вчителем і провідником кожного суспільства, звісно, не у тому сенсі, що вона повинна бути відділена у найменшій навіть частині від її влади, кожен у своїй власній сфері найвищій, але що вона повинна удосконалити цю владу так само, як Божа благодать вдосконалює людську природу і повинна дати їй допомогу необхідну для людей, щоб осягнули свою справжню і остаточну мету – вічне щастя, і через сам цей факт вчинити їх більш заслуженими і надійними провісниками їх щастя тут, на землі.  

49.  Тому не може піддаватися сумніву той факт, що справжній Христовий мир може існувати лише у Царстві Христа – «мир Христа у Царстві Христа». Не менш беззаперечним є, що чинимо все, щоб відновити Царство Христове, хочемо діяти більш ефективно з метою встановлення тривалого миру на світі. Пій Х, беручи за свій девіз слова «відновити все у Христі» був натхненний з Неба, щоб покласти фундамент під цю «справу миру», яка стала програмою і першочерговим завданням Бенедикта  XV. Ці дві програми наших попередників хочемо з’єднати в одну – відбудову Христового Царства через мир Христа – «мир Христа у Царстві Христа». З великою силою будемо намагатися встановити цей мир, покладаючи надію в Богові, Який покликав Нас на престол Петра, обіцяючи, що Його Божа допомога Нас ніколи не залишить. Просимо, щоб всі допомагали нам і співпрацювали з Нами у цій місії.

 

ЗАКЛИК ДО ЄПИСКОПІВ

Про допомогу особливо просимо Вас, Вельмишановні Брати, Його вівці, яких наш Пастир і Господь Ісус Христос призвав до живлення та оберігання, як найціннішу частину Свого стада, якій доручив усе людство. Вам, яких «Дух Святий встановив керувати Церквою Бога» (Діяння 20, 28), Вам понад усе і передусім Бог «доручив службу примирення, і від імені Христа виконання послання» (2 Кор 5, 18.20). Ви приймаєте участь у силі Його навчання і є «завідувачами тайн Божих» (1 Кор 4, 1). Ви були названі Ним «сіллю землі», «світлом світу» (Мат 5, 13.14), батьками і вчителями християнського люду, «живими прикладом для стада» (1 П 5,3) і «будете великими у царстві небесному» (Мат 5, 19). Зрештою, ви є золотою в’яззю, як ті, якими «ціле Тіло, яким є Церква, є складене та споєне у єдності» (Еф 4, 16), збудовані як вона на тривалій скелі Петра.

50.  Зовсім недавно ми мали доказ вашої славної уважності при нагоді Міжнародного Євхаристійного Конгресу у Римі і святкуванні трьохсотріччя Святої Конгрегації Поширення Віри, коли кілька сотень єпископів з усіх частин світу знову єдналися з Нами при гробі святих апостолів. Це братерське єднання, так урочисте з огляду на велику кількість і високу гідність єпископів, які були присутніми, наштовхнуло нас на думку можливого подібного зібрання цілого єпископату, тут, в центрі католицької єдності  і дуже плодотворних наслідків, які могли б наступити після зустрічі присвяченій відновленню суспільного порядку після страшних заворушень, які ми власне пережили. Саме приближення Святого Року наповнює нас серйозною надією, що наше бажання може сповнитись.

51. З важким серцем осмілююсь включити до програми нашого понтифікату повторне скликання Екуменічного Собору, який Пій IX, котрий був папою у часи нашої молодості, скликав, але не закінчив, за винятком реалізації частини, хоча й не найважливішої, його справи. Як провідник вибраного народу Ми повинні очікувати і молитися до Бога милосердя і любові про  безпомилковий знак у цьому питанні (Суд 6, 17).

 52.  Водночас, повністю усвідомлюємо, що немає необхідності закликати Вас до більших і більш ревних старань, а скоріше похвалити Вас, на що повністю заслуговуєте, проте, сама свідомість нашого апостольського уряду, факту, що Ми є спільним батьком для всіх, змушує Нас благати Вас, проявляти завжди особливу і делікатну любов великій родині духовних дітей, які в особливий спосіб довірені Вашому безпосередньому нагляду. З інформації, яку від Вас отримуємо, а також з новин, які рясно надає преса, і які надходять до нас в інший спосіб, знаємо, яку велику подяку ми повинні у єдності з Вами скласти доброму Богові за велике діло, яке, як тільки дозволили обставини, Він отримав через Вас і через Ваших попередників для вашого духівництва і вірних, діло, яке дозріло у наш час, і яке бачимо з різних боків у найбільш плодотворний спосіб.

 

ДІЯЛЬНІСТЬ ВСЕРЕДИНІ ЦЕРКВИ

 53.  Особливо згадаємо незліченні і різноманітні справи заініціовані з метою освіти та розвитку для освячення духовенства та світських, організації духовних та світських, утворені для допомоги місіям і їх різносторонній діяльності, як матеріальній так і моральній, порядку природньому і надприродньому, через поширення якнайдалі Христового Царства. Згадаємо різні організації молодих людей, які допомогли розвивати гарячу і щиру любов до Пресвятої Євхаристії і такої делікатної набожності до Пресвятої Діви Марії, чесноти Котрої чинять незломною їх віру, чистоту і єдність одне з одним; урочистість святкувань на честь Найсвятіших Дарів, коли Божественний Князь Миру вшановується у царській, тріумфальній процесії, в Найсвятішій Гостії, центр миру і любові через зібраний натовп з кожної країни і представників всіх націй і народів поєднаних у найпрекраснішому союзі тієї самої віри, в поклонінні, молитві і в користуванні з усіляких небесних благодатей.

54.  Плоди цієї побожності проявилися у широкому розповсюдженні і великій активності апостольства, яке через молитву, усне слово, через релігійну пресу, особистий приклад, через діла милосердя шукає кожного можливого способу, щоб вести душі по дорозі до Найсвятішого Серця Ісуса, і до повернення тому ж Святому Серцю Його суверенних прав у родині і суспільстві. Згадаємо також святий бій, що вівся на багатьох фронтах, з метою повернення для родини і Церкви натурального і Божественного права, яке мають в освіті та школі. На кінець, згадуємо серед цих плодів набожності цілі групи рухів, організацій і справ так дорогих нашому батьківському серцю, які відомі під назвою «Католицької Акції», і якими ми сильно зацікавлені.

55.  Всі ці організації і рухи повинні не лише продовжувати своє існування, але повинні постійно розвиватися, очевидно в умовах часу і місця, відповідаючи їх потребам. Не підлягає сумніву факт, що умови сьогодні надзвичайно важкі і вимагають від пастирів і вірних великої і зростаючої кількості жертв і праці. Але тому, що ця робота дійсно необхідна і без сумніву є основною частиною нашого християнського життя і святого уряду, тому нерозривно пов’язана з відновою Христового Царства і  відновленням справжнього миру, який можна знайти лише в Його Царстві – «мир Христа в Царстві Христа».

 

ДУХОВЕНСТВО

 56.  Отже, ми говоримо про Ваше духовенство, Вельмишановні Брати, про яких знаємо як побожно працюють на важких полях діяльності для Христової Церкви, і діяльність яких ми бачимо як особливо суттєву, в якій Ми навіть приймали участь, і яку надзвичайно високо оцінюємо; говоримо, отже, що коли вони співпрацюють з Вами – з’єднані з Христом, Котрий їх веде через Вас; водночас співпрацюють вони з Нами і тому уділяємо їм нашого батьківського благословення.

 

МОНАХИ

 57.  Обов’язково ми повинні додати, Вельмишановні Брати, як багато залежить від монахів, що допомагають в успішній реалізації другої частини нашої програми. Ви знаєте, як і Ми, що вони мають прекрасну участь у внутрішньому житті Церкві і у поширенні Христового Царства. Вони були натхнені не лише уставом, але також радами Христа. Тому у святій тиші монастирів, як і в побожних працях за їх мурами, вони демонструють високі християнські ідеали, через свою правдиву побожність, через свою глибоку пам’ять про християнський люд, про чисті ідеали Христа, через приклад, який вони дають зі свого самопосвячення, відрікаючись усіх світових вигід і матеріальних благ, через своє здобування духовних скарбів. Тому що їх самопосвячення стає спільним благом усіх, вони провадять прекрасну діяльність, через яку приходять з допомогою кожній хворій душі і тілу, і допомагають всім знайти відповідні ліки, або засоби проти зла, яке зустрічаємо. Історія Церкви має свідоцтва про членів згромаджень, які з інспірації Божої любові часто так довго служили у своїй праці проголошування Євангелії, що аж віддавали своє життя для спасіння душ, а через їх смерть розповсюджувалася єдність віри і наука християнського братерства, а водночас щораз більше розширювалися кордони Христового Царства.

 

СВІТСЬКІ

 58.  Скажіть вашим вірним світським дітям, коли вони з’єднані зі своїми пастирями і єпископами, приймають участь у апостольстві, як індивідуальному так і суспільному, кінцевою метою якого є краще пізнання Ісуса Христа і більша любов до Нього, тоді вони є навіть більш «родом вибраним, царським священством, народом святим, людом на власність Бога призначеним» (1П 2,9). Тоді вони також більш з’єднані з Нами і з Христом і стають великими посередниками у несенні миру для світу, адже працюють з метою повернення і поширення Христового Царства. Лише у Христовому Царстві можемо знайти справжню людську рівність, через яку усі люди облагороджені і вчинені великими через ту саму велич і шляхетність, для кожного облагородженого дорогоцінною Кров’ю Христа. Що стосується тих, які керують, вони є, згідно з прикладом нашого Господа Ісуса Христа, слугами чесноти, слугами слуг Божих, особливо хворих і тих, які перебувають у потребі.

 

НЕБЕЗПЕКА МОДЕРНІЗМУ

 59.  Суспільні переміни, які спричинили і збільшили потребу співпраці духівництва зі світськими, про що Ми власне сказали, цим самим принесли за собою нові і поважні проблеми і небезпеки. Наслідком потрясіння, яке принесла велика війна і її політичні і суспільні ефекти, є фальшиві ідеї і нездорові почуття, які як заразна хвороба, заволоділи головами людей, так що боїмося, що навіть серед найкращих серед наших світських і духовних знайшлися спокушені цією фальшивою ілюзією правди, яку мають ці науки, що не були відпорними на помилки.

60.  Багато хто вірить, або стверджує, що вірить і міцно тримається католицької науки в таки питаннях, як: суспільний авторитет, право на приватну власність, відносини між капіталом і працею, право людей на працю, відносини між Церквою і державою, релігією і державою, стосунки між різними соціальними класами, міжнародні відносини, права Святої Столиці і повноважень Єпископа Риму і Єпископату, суспільні права Ісуса Христа, Який є Творцем, Спасителем і Господом не лише осіб, але і народів. Не дивлячись на ці урочисті запевнення вони говорять, пишуть, більше того, чинять так, ніби не треба вже діяти згідно цього навчання, або ніби вже цілковито не зобов’язувало ані навчання, ані урочисті зави, які можна знайти в багатьох документах Святого Престолу, особливо написаних Левом XIII, Пієм X i Бенедиктом XV.

 61.  Цей вид морального, правового і суспільного модернізму, який засуджуємо не менш рішуче, ніж засуджуємо модернізм теологічний.

 62.  Необхідно пам’ятати про науку та заяви, які ми подали, проте, не менш важливою є пильність, щоб дух віри, наприродньої любові і християнської дисципліни, і тільки він може принести справжнє розуміння тих правил, щоб могли призвести до їх дотримання. Це особливо важливо у випадку молодих людей, особливо тих, які хочуть стати священиками, щоб не стали у цьому вже загальному безладі, в якому останнім часом живемо тими, «яких кидають хвилі, і яких обносить усякий вітер науки, зводячи на манівці людської хитрістю і обманом» (Еф 4, 14).

 

ЛЮДИ ВІДЛУЧЕНІ ВІД ЄДНОСТІ З ЦЕРКВОЮ

 63.  З апостольського центру Христової Церкви звертаємо наші очі на тих, які, на жаль, у великій кількості перебувають у незнанні Христа і Його спасіння, або не чинять згідно з Його навчанням, або тих, які відділені від єдності з Його Церквою, перебуваючи, отже, поза Його вівчарнею, хоча й так само названі Христом членами Його Церкви. Заступник Доброго Пастиря, бачачи, як багато є заблуканих овець, не може не прикликати їх назад і не може не вчинити своїми власними простих, але виразних слів Христа, слів, які виражають справжній сум божественного бажання: «Маю також інші вівці, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести» (Йн 10, 16). Не може Він не радіти цим чудесним пророцтвом, яке наповнило радістю навіть Найсвятіше Серце Ісуса: «І будуть слухати голосу мого, і настане одна вівчарня, один пастир». Може Бог, дякуючи молитвам Нашим, Вашим і усіх вірних, незабаром виконає своє пророцтво, перетворюючи це втішаюче  бачення майбутнього у дійсність.

 

ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА

 64.  Одним із суттєвих знаків цієї релігійної єдності і щасливим передвісником майбутнього є цілком неочікуваний, але добре відомий факт, про який вже знаєте, Вельмишановні Брати, факт, який сам в собі не є особливо приємним, але напевно втішає як Нас, так і Вас, а саме, що останнім часом парламентарі і правителі, практично з кожного народу, вмотивовані спільним і інстинктовим прагненням єдності і миру, звернулися до Апостольського Престолу з метою тіснішого пов’язання з  Нами, або відновлення таким чином дружних зав’язків і добрих відносин, які єднали нас усіх раніше. Радіємо через цей факт не лише тому, що він збільшує значення Святої Церви, але тому, що він є початком збільшення з кожного боку, а особливо в умовах актуальних переживань, великої можливості миру і щастя, навіть присутнього тут, у цій єдності з Нами, що існує для людського суспільства. Бо хоча й Церква була встановлена Богом, передусім, для осягнення цілей духовних і непроминаючих, то, однак, тому що ці самі близькі і необхідні стосунки між речами слугують цій місії, так само підтримує вона дочасне процвітання народів та осіб, навіть більше, ніж тоді, коли була покликана, передусім, для підтримання таких цілей.

65.  Церква не хоче і не повинна хотіти втручатися без слушної причини в керування чисто світськими справами. З іншого боку, вона не може дозволити, або толерувати, щоб держава вживала претексту певних прав з несправедливих законів для того, щоб зашкодити законам вищого порядку, ніж державні, до втручання до конституції, яка була дана Церкві Христом, або для порушення законів самого Бога у громадянському суспільстві.

66.  Чинимо нашими власними, Достойні Брати, слова, які святої пам’яті Бенедикт XV вжив у своїй останній промові, яку виголосив на консисторії 21 листопада минулого року, коли говорив про трактати запропоновані Нам різними країнами: «Не можемо дозволити, щоб щось шкідливе для гідності, або свободи Церкви вкралося до цих трактатів, для яких найважливішим є гарантування Церкві безпеки і свободи у будь-який час, а особливо у наші часи, що є в інтересах самого людського суспільства».

 

БОЛІСНА СИТУАЦІЯ  АПОСТОЛЬСЬКОГО ПРЕСТОЛУ В ІТАЛІЇ

 67.  Необхідно тепер сказати, як болісним для нас є писати про те, що серед цієї плеяди мирних імперій, які Нас оточують, не вистачає одного – Італії, нашої власної, дорогої країни, країни, де рука Бога, який веде хід історії, поставила на землі трон Свого Заступник, місто Рим, котре будучи столицею Римської Імперії було Ним вчинене столицею усього світу, адже встановив його місцем найвищої влади, яка розтягується над кордонами народів і держав,  обіймаючи всіх людей цілого світу. Саме походження та істота цієї найвищої влади домагається непорушних прав сумління мільйонів вірних на цілому світі, домагається, щоб ця свята, найвища влада не мусила бути, і щоб будь-коли виявилося, що мусить бути підпорядкована якійсь людській владі, або будь-якому законові, хоча б навіть цей закон був єдиним і проголошував постійні гарантії свободи для єпископа Риму.

68.  Справжні гарантії свободи у жодному разі не зашкодять, а навіть навпаки – дають незлічені користі для Італії, в якій Боже Провидіння – володар і суддя людськості, надало найвищу владу Заступникові Христа.  Для тих гарантій, які від віків так чудово погоджувалися з Божими намірами збереження свободи єпископа Риму, ані саме Боже Провидіння не розкрило, ані людська винахідливість ще не відкрила жодного замінника, який би міг компенсувати її втрату. Ми заявляємо, що ці гарантії порушувались і постійно порушуються. Тому виникла певна ненормальна ситуація, яка серйозно хвилює і нині опечалює католиків в Італії і в цілому світі.

 69.  Тому ми, які є спадкоємцями і депозитаріями ідей і святих повинностей наших достойних попередників, так як їм, Нам була дана компетентна влада в цій поважній матерії і відповідальність за наші рішення ні перед ким іншим, як лише перед Богом – протестуємо, так як і вони протестували, проти цієї ситуації у захист прав і гідності Апостольського Престолу, не тому, що керували Нами якісь марні, мирські амбіції, яких ми повинні встидитись, проте, крім обов’язку подиктованим самим сумлінням, пам’ятаємо завжди про те, що Ми також можемо певного дня відійти і представити Божественному Судді рахунок з нашого урядування, який Він доручив нашій турботі.

70. У будь-якому випадку Італія не повинна ані тепер, ані в майбутнього боятися чогось з боку Святого Престолу. Папа, все одно, хто це буде, завжди повторить ці слова: «Бо я свідомий моїх щодо вас задумів – задумів щастя, а не лиха» (Єр 29,11), задумів правдивого миру, який збудований на справедливості, і який дозволяє Йому сказати згідно з правдою: «Справедливість і мир поцілувались між собою» (Пс 85,11). Завданням Бога є призвести до надходження тієї щасливої години і вчинити її усім знаною. Люди повні мудрості і доброї волі напевно не дозволять, щоб вона вибила марно. Коли це надійде, проб’є благословенна година сповнена наслідками на лише для повернення Христового Царства, а також для заспокоєння ситуації в Італії, а також на цілому світі.

 

ЗАКІНЧЕННЯ

 71.  Гаряче молимось, просячи також інших про молитву у намірі цього спрагненого заспокоєння суспільства, особливо тепер, коли після двадцяти століть, наближається день і година, коли всі люди на світі будуть покірно і лагідно святкувати прихід до нас Солодкого Князя Миру, про народження Якого співали ангельські хори: «Слава Богу на висотах, а на землі, мир людям Його уподобання» (Лк 2, 14).

72.  Як провіщення цього миру для людства, нехай Апостольське Благословення, якого просимо для Вас, для вашого стада, духовенства, люду, їх родин і домів, принесе щастя живим і мир і вічний відпочинок померлим. З глибини нашого серця, як знак нашої батьківської любові, уділяємо Вам, вашому духовенству і люду, Апостольського Благословення.