Mother of God of Saint Scapular

16 липня Церква вшановує Матір Божу святого Скапулярію. Особливі урочистості відбудуться у кармелітанському марійному санктуарії у Бердичеві 18-19 липня. Але цього року, з огляду на пандемію коронавірусу, в урочистостях зможе взяти участь обмежене коло осіб, тому заохочуємо доєднуватися до святкування за допомогою онлайн трансляції.

Святе Письмо звеличує красу Гори Кармель, на якій пророк Ілля захищав чистоту віри Ізраїлю. В кінці XII століття на Горі Кармель оселилися пустельники.

1251 року святий Симон Сток мав видіння Богородиці й отримав від неї для кармелітського ордену та всіх духовно з’єднаних із ним вірян особливий покров – скапулярій. Пресвята Діва Марія пообіцяла, що той, хто носитиме скапулярій і виконуватиме молитовне правило, запевнить собі Її опіку над душею і тілом, а також отримає особливу допомогу в годину смерті. Померши, людина буде визволена із чистилища першої суботи після смерті. Сьогодні практика Святого Скапулярію дуже поширена і популярна серед вірних Вселенської Церкви, зокрема в Україні.

Літанія до Божої Матері Святого Скапулярію

Новенна до Матері Божої  Бердичівської

The Descent of the Holy Ghost

Свято П’ятидесятниці, Зіслання Святого Духа, християни відзначають на 50-й день після Великодня. Цього року П’ятидесятниця припадає на 31 травня.

Як свято Пасхи, так і П’ятидесятниці, відомі і в Старому Завіті. Та християни вклали у ці свята зовсім інший зміст. Для євреїв свято П’ятидесятниці було 50-тим днем після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно П’ятидесятниця була святом жнив і подяки. З часом до П’ятидесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай на 50-ий день після виходу з Єгипту.

Головний мотив святкування П’ятидесятниці для новозавітньої Церкви — це подія зіслання Святого Духа у вигляді вогненних язиків на апостолів на 50-ий день після Воскресіння Господнього. Тому це свято ще називається Зісланням Святого Духа.

На свято Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець надішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об’явив (Йо. 14: 26; 16: 13).

Подія Зіслання Святого Духа детально описана у Книзі Діянь апостолів. Там сказано, що після зіслання апостоли почали проповідувати різними мовами, таким чином вони одержали змогу донести Слово Боже усім народам: «А як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Гл. 2: 1-4).

У східній традиції день Зіслання Святого Духа відзначається як свято Пресвятої Трійці. Римо-Католицька Церква виділяє окреме святкування на честь Третьої Особи Трійці – найбільш таємничої і мало знаної, даючи своїм вірним нагоду більше замислитися про Духа, Його присутність, роль і значення в житті кожного християнина і всієї Церкви.

May 13 is the day of remembrance of the apparitions of the Blessed Virgin in Fatima

Фатімські об’явлення Пресвятої Богородиці належать до найвідоміших у світі. Протягом шести місяців, з 13 травня до 13 жовтня 1917 р. у португальскому містечку Фатіма Богородиця з`явилася трьом дітям-пастухам Франсішку, Жасінті та Лусії, просячи людство за їхнім посередництвом про навернення і покуту. 1930 року Католицька церква офіційно визнала ці події, як диво й одкровення, яке не суперечить доктрині.

Фатімською таємницею називають видіння та пророцтва дані Дівою Марією під час третього об’явлення 13 липня 1917 року. Таємниця складається з трьох частин.

В першій частині Таємниці Богородиця показала дітям пекло. У другій частині Таємниці говорила їм про почитання Непорочного Серця Марії, закінчення Першої світової війни, присвячення Росії Непорочному Серцю Марії; про можливий початок Другої світової війни та загрозу поширення комунізму по всьому світу.

« — Ви бачили пекло, куди йдуть душі бідних грішників. Щоб їх спасти, Бог хоче встановити в світі побожність до Мого Непорочного Серця. Якщо зроблять те, що Я вам скажу, спасеться багато душ і настане мир!”, — сказала Богородиця фатімським пастушкам.
… Я прийду просити про присвячення Росії Моєму Непорочному Серцю й заступницьке Святе Причастя у перші суботи кожного місяця. Якщо послухають моїх прохань, Росія навернеться й настане мир; якщо ні, поширюватиме свої блуди по світі, спричиняючи війни і переслідування Церкви; праведні стануть мучениками, Святійший Отець багато страждатиме, багато націй буде знищено; наприкінці Моє Непорочне Серце восторжествує. Святіший Отець посвятить Мені Росію, що навернеться, і на деякий час світові буде подарований мир.

Третя частина Таємниці говорить про переслідування християн у XX столітті та замах на Папу Римського.

І саме 13 травня 1981 року стався невдалий замах на Папу Івана Павла ІІ. У свято Фатімської Божої Матері 23-річний Мехмет Алі Агджа, член турецького терористичного угруповування “Сірі вовки”, на площі Святого Петра в Римі стріляв і серйозно поранив папу Павла Івана II, котрий їхав у відкритому автомобілі. Агджа був затриманий відразу, а пізніше засуджений до довічного ув’язнення італійським судом.

В середу, 13 травня, всі бажаючі можуть доєднатися до урочистостей з Санктуарію Матері Божої Фатімської у Довбиші за допомогою EWTN. Після Святої Меси відбудеться прем’єра фільму “Фатіма. Остання таємниця”. Подробиці можна дізнатися за цим посиланням.

Rosary Jericho

Запрошуємо всіх вірян та людей доброї волі мобілізуватись до посиленої молитви! З 1 травня – безперервна молитва Розарію за нашу Батьківщину, яка розпочалася в каплиці Католицького Медіа-Центру та EWTN. Також кожен може приєднатися до безперервної молитви Розарію. Можна вписати своє ім’я в таблиці, вибривши відповідний час – так, щоб не було перерви у молитві.

Наміри молитви:
  • винагородження Богу за гріхи наші та цілого світу, за всі зневаги та образи Діви Марії;
  • припинення пандемії коронавірусу, за весь медичний персонал та тих, кого торкнулась хвороба;
  • миру та припинення кровопролиття в Україні;
  • духовного відродження нашого народу;
  • про нові покликання до священства та богопосвяченого життя.

Просимо також поширити цю інформацію серед своїх знайомих, якщо потрібно – передати потрібні матеріали, або, може, взагалі людина захоче навчитись молитись Розарій, тоді важливо допогти їй в цьому.

May is the month of special prayer to the Blessed Virgin Mary

В Католицькій Церкві місяць травень посвячений Пресвятій Богородиці Діві Марії, а також в ці дня є традиція звершувати травневі богослужіння. «Чому Діві Марії посвячений саме цей місяць?» або «Де й коли виникла та древня традиція?» Для цього, звернемося до витоків цієї прекрасної традиції і, більше того, постараємося, щоб і вона ввійшла в наше релігійне життя.

Декотрі історики, припускають, що в початках цієї традиції лежить боротьба з язичницькими культами. На Сході травень був місяцем богині Артеміди, а в Римі весною вшановували богиню Флору. Церква, особливо в Середньовіччі, доклала чимало зусиль, щоб «охрестити» язичницьку традицію і скерувати її в ніше русло.

Витоки травневих богослужінь знаходимо та грецькому сході, де вже в V ст.. віруючі в травні збиралися разом і співали гімни, що прославляли Діву Марію. На Заході перші спроби посвятити травень Богородиці вперше зустрічаються в в Іспанії на зламі XIII – XIV ст. Король Кастилії та Леона Альфонсо X, автор збірника з 420 піснеспівів, присвячених Діві Марії (Cantigas de Santa María) в одній з кантиг Ben vennas Mayo, пов’язує місяць травень з Пресвятою Богородицею.

Один з домініканських містиків блаж. Генріх Сузо у своїх творах згадує, що, як був дитиною, збирав квіти та приносив їх Марії. В багатьох житіях святих та монастирських хроніках можна прочитати про травневе вшанування Пресвятої Діви. Хорошим прикладом тому служить св. Філіп Нері, котрий збирав дітей біля скульптури Богоматері, закликав їх до молитви і клав разом з ними квіти до ЇЇ ніг. Вперше, травень був названий місяцем Марії у 1549 році в книзі Вольфганга Сейдля «Духовний травень», що була видана в Німеччині.

Однак, центром травневих богослужінь, звідки вони поширилися по всьому світі, стала Італія. На початку XVII ст., травневі богослужіння звершали італійські домініканці, а саме у Фьезоле, де палким проповідником тих служінь бул о. Анджело Домініко Ждуінжі. Він у 1676 році заснував братство Comunella, метою якого було вшанування Пресвятої Діви, особливо в травні.

Другим, значимим для травневого культу, місцем був Неаполь. Тут від 1674 року в травні у церкві св. Клари звершувались щоденні богослужіння, на яких співалися богородичні пісні, а на завершення благословлялись присутніх Пресвятими Дарами.

Батьком травневих богослужінь вважається єзуїт о. Ансолані, що жив на зламі XVII – XVIII ст. Він організовував у королівській каплиці спеціальні концерти богородичних піснеспівів, которі завершував благословенням Дарами.

Великим пропагандистом травневих богослужінь був єзуїт о. Альфонс Муццареллі, котрий у 1787 році видав спеціальну брошуру і розіслав її всім італійським єпископам. Його молитовник витримав бл. 70 видань. Він також ввів це богослужіння в римські церкві Іль Джезу. Супроводжуючи папу Пія VI в Париж, він привіз це богослужіння і у Францію. Потім ця практика поширилася в багатьох єзуїтських монастирях та навчальних закладах.
25 березня 1815 року Пій VII написав буллу, про травневі богослужіння, дарувавши повний відпуст всім, хто приймає в них участь. Це ще більше сприяло поширенню традиції.

У 1965 році Папа Павло VI у спеціальному посланні присвяченому місяцю травню, закликав вірних зберігати цю традицію. Він писав: «Нехай Та, котра пережила тривоги і тяготи земного життя, втому щоденних турбот, труднощі та випробування бідності і страждання Голгофи, в годину нужди прийде на поміч Церкві та людству.»

У 1859 році папа Пій IX затвердив, існуючу вже форму травневих богослужінь, що складалися зазвичай із Лоретанської літанії, проповіді та урочистого благословення Пресвятими Дарами.

Лоретанська літанія – основна частина травневих богослужінь. Свою назву вона бере від італійського міста Лоретто, де в місцевій базиліці зберігається тзв. Святий дім (Santa Casa), фрагменти житла Пресвятої Богородиці. Саме тут Літанія до Пресвятої Діве була особливо популярною. Однак вважається, що з’явилася вона у XII ст. у Франції. Перша її версія не збереглася. Існувало декілька варіантів тексту. Один з них у 1575 році керівник хору в Лоретто Констанцо Порта поклав на музику. Це й сприяло популяризації саме того варіанту, що став відомим тепер у всьому світі.

У 1581 році Папа Сикст V дарував відпуст, всім хто відмовляв цю літанію. З роками в її текст додавалися все нові й нові заклики, що змусило на початку XVII ст. Священу конгрегацію обрядів заборонити самовільні додавання. Тим не менш, зміни в текст вносились, але вже зі схвалення Риму. Остання зміна була додана у 1995 році, коли було додано заклик «Цариця сімей».

Sunday of God’s Mercy

В першу неділю після Великодня Католицька Церква святкує установлене Папою святим Йоаном Павлом ІІ, свято Божого Милосердя.

Культ Божого Милосердя пов’язаний з об’явленням скромній монахині зі згромадженням Матері Божого Милосердя, Фаустині Ковальській. Котрій в 1935 році об’явився Ісус, довіряючи завдання проголошення послання про Боже Милосердя цілому світу.

«Я є Любов’ю і самим Милосердям» – казав про себе Ісус, просячи сестру Фаустину, щоб проголосила це послання цілому світу.

Одного разу Ісус сказав Марії Фаустині: «Намалюй образ згідно з тим, що бачиш, з підписом: Ісусе, довіряю Тобі. Я бажаю, щоб цей образ вшановувано спочатку у вашій каплиці і у цілому світі. Обіцяю, що душа, яка віддаватиме шану цьому образу, не загине».

На баченому Марією Фаустиною образі з Ісусових грудей виходило два промені, значення яких Він сам пояснив: «Ті два промені означають Кров і Воду, – білий промінь означає Воду, яка усправедливлює душі, червоний промінь означає Кров, яка є життям душ… Ті два промені вийшли з надр Мого Милосердя тоді, коли Моє конаюче на хресті Серце було пробите списом. Ті промені захищають душі від гніву Мого Отця. Щасливий, хто житиме в їх тіні, бо не досягне його справедлива рука Бога».

Господь Ісус вказав сестрі Фаустині на п’ять способів якими люди можуть випрошувати спасіння для себе і цілого світу:

  • Коронка до Божого Милосердя;
  • Молитва перед іконою Милосердного Ісуса з написом: «Ісусе довіряю Тобі»;
  • Молитва в годину конання Христа на хресті званою Годиною Милосердя (15:00)
  • Святкування свята Божого Милосердя;
  • Поширювання шани до Божого Милосердя, молитвою, словом і чином.

Вершина об’явлення  Божого Милосердя – Пасхальна містерія, тобто мука, смерть і воскресіння Христа.

«Хрест – становить найглибше похилення Бога над людиною, над тим, що людина, особливо в тяжкі і болючі хвилини, називає своєю долею.»

Щоденник с. Фаустини «Милосердя Боже в моїй душі» це послання з уст Ісуса про Милосердя Бога, яке занотувала монахиня для людства.

1938 року її земне життя обірвалося у віці 33 років після хвороб та фізичного виснаження. Її життя було шляхом зречення і покори, шляхом терпіння та великої таємниці, про котру людство може почути з перших вуст завдяки написаній книзі. Проте й саме написання книги було послухом Богу та сповідникам.

На той час Архієпископ Кракова Кароль Войтила організував та започаткував беатифікаційний процес сестри Марії Фаустини Ковальської. А вже у березні 1993 року Святіший Отець Йоан Павло ІІ проголосив Марію Фаустину блаженною. 30 квітня 2000 року в Римі відбулася її канонізація.

CHRIST RISEN!!!

Ввечері, 11 квітня 2020 р., Папа Франциск очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані Святу Месу Пасхального чування, під час якої виголосив наступну проповідь:

«Після суботи» (Мт 28,1) жінки пішли до гробу. Саме так розпочалося євангельське читання цього святого Чування: почалося суботою. Це день Пасхального Тридення, на який ми звертаємо найменше уваги, опановані трепетним очікуванням переходу від п’ятничного хреста до недільного «алилуя». Цього року, однак, як ніколи помічаємо Велику Суботу, день великого мовчання. Можемо побачити своє відображення в почуттях жінок того дня. Вони, як і ми, мали перед очима трагедію страждання, неочікувану трагедію, яка прийшла надто поспішно. Вони бачили смерть і носили смерть у серці. До болю додався страх: чи їх чекав такий же кінець, як Учителя? А далі, також і побоювання щодо майбутнього, яке потрібно повністю відбудовувати. Поранена пам’ять, придушена надія. Для них, як і для нас, це була найтемніша година.

Але жінки в цій ситуації не піддалися паралічеві. Вони не поступилися темним силам нарікання та жалю, не закрилися в песимізмі, не втікали від дійсності. В суботу вони роблять щось простого й надзвичайного: в своїх домівках приготовляють пахощі для Ісусового тіла. Вони не зрікаються любові: серед пітьми серця запалюють милосердя. Богородиця в суботу, в день, який буде Їй присвячений, молиться й надіється. Серед виклику болю покладається на Господа. Ці жінки, не знаючи цього, приготовляли серед пітьми тієї суботи «світанок першого дня тижня», день, який перемінить історію. Ісус, немов зернина в землі, пророщував у світі нове життя, а жінки молитвою та любов’ю допомагали надії розквітнути. Скільки ж то людей у сумні дні, які переживаємо, вчинили та чинять так, які ці жінки, засіваючи зерна надії! Малими жестами піклування, любові, молитви.

На світанку жінки пішли до гробу. Там ангел мовив їм: «Не бійтеся. Його нема тут, Він воскрес». Перед гробом вони чують слова життя… А згодом зустрічають Ісуса, автора надії, який підтверджує це звіщення та каже: «Не бійтеся». Не піддавайтеся страхові, не бійтеся: ось звіщення надії. Воно призначене для нас, сьогодні. Це слова, які Бог повторює нам серед ночі, яку переживаємо.

Цієї ночі ми здобуваємо фундаментальне право, яке в нас не відберуть: право на надію. Це нова і жива надія, що походить від Бога. Це не простий оптимізм, не поплескування по плечу чи принагідне підбадьорення, не принагідна усмішка. Це дар з небес, який ми не могли роздобути самі. Все буде добре, говоримо з упевненістю протягом цих тижнів, хапаючись за красу нашої людяності та підносячи з глибини серця слова підбадьорення. Але з бігом днів і зростанням побоювань, також і найсміливіша надія може випаруватися. Ісусова надія – інша. Вона вкладає в серце впевненість у тому, що Бог вміє повернути все на добро, бо чинить так, що навіть з гробу виходить життя.

Гріб – це місце, з якого той, який увійшов, не виходить. Але Ісус вийшов задля нас, Він воскрес за нас, щоб принести життя туди, де була смерть, аби започаткувати нову історію на місці, яке було привалене каменем. Він, що перевернув брилу перед входом до гробу, може усунути каміння, що запечатує серце. Тож не піддаваймося знеохоченню, не придавлюймо надію камінням. Ми можемо й повинні надіятися, бо Бог є вірним. Він не залишає нас самотніми, Він навідався до нас: Він увійшов у кожну нашу ситуацію, в біль, у тривогу, в смерть. Його світло освітило темряву гробниці: сьогодні Він прагне досягнути найтемніших куточків життя. Сестро, брате, навіть якщо ти поховав у своєму серці надію, не здавайся: Бог – більший. Пітьма та біль не мають останнього слова. Бадьорися, з Богом нічого не втрачено!

Бадьорися: це слово, яке в Євангеліях завжди лине з уст Ісуса. Лише один раз його вимовляють інші, аби сказати потребуючому: «Бадьорися! Підведися, Ісус кличе тебе!» (Мк 10,49). Це Він, Воскреслий, підводить нас потребуючих. Якщо на шляху ти слабкий та крихкий, якщо падаєш, не бійся, Бог простягає тобі руку та каже: «Бадьорися!». Ти можеш відповісти як о. Аббондіо [з роману А. Мандзоні “Заручені”]: «Мужності сам собі не додаси» (I Promessi Sposi, XXV). Ти не можеш її собі дати, але можеш отримати її як дар. Вистачить відкрити серце в молитві, вистачить трішки підважити той камінь, покладений на вході до серця, щоб проникло Ісусове світло. Вистачить запросити Його: «Прийди, Ісусе, в мої страхи й скажи також мені: Бадьорися!». З Тобою, Господи, будемо випробовувані, але не стривожені. І який би смуток не жив у нас, відчуємо обов’язок надіятися, бо з Тобою хрест перетворюється у воскресіння, бо Ти з нами серед пітьми наших ночей: Ти – впевненість серед нашої непевності, Слово серед нашого мовчання, й ніщо ніколи не зможе викрасти любов, яку Ти маєш до нас.

Ось яке пасхальне звіщення, звіщення надії. Воно містить другу частину, доручення. «Ідіть і звістіть моїм братам, щоб ішли до Галилеї» (Мт 28,10), – каже Ісус. «Він випередить вас у Галилеї» (7), – каже ангел. Господь випереджує нас. Він завжди нас випереджує. Як прекрасно знати, що Він прямує перед нами, що Він навідався до нашого життя та до нашої смерті, щоби випередити нас у Галилеї, тобто, в місці, яке для Нього і для Його учнів нагадувало про щоденне життя, родину, працю. Ісус бажає, аби ми несли надію туди, в щоденне життя. Але Галилея була для учнів також місцем спогадів, зокрема, про перший поклик. Повернутися до Галилеї означає згадувати собі про те, що Бог нас полюбив і покликав. Кожен з нас має свою Галилею. Ми потребуємо відновити наш шлях, пам’ятаючи про те, що народжуємося та відроджуємося з безкорисливого поклику любові, там, у моїй Галилеї. Це є постійною відправною точкою, насамперед, у кризах, у період випробувань, нею є пам’ять про мою Галилею.

Однак, існує ще щось більше. Галилея була найвіддаленішим регіоном від місця їхнього перебування, від Єрусалиму. І не лише географічно: Галилея була найвіддаленішим місцем від сакральності Святого Міста. Це були терени, населені різними народами, що дотримувалися різних культів: це була «поганська Галилея» (Мт 4,15). Ісус посилає туди, просить звідтіля розпочати все наново. Про що це нам говорить? Про те, що звіщення надії не обмежується нашими священними огорожами, але його слід нести всім. Бо всі мають потребу в підбадьоренні серця, і якщо цього не чинитимемо ми, що доторкнулися до «Слова життя» (1 Ів 1,1), то хто це зробить? Як же прекрасно бути християнами, що втішають, що носять тягарі інших, що підбадьорюють: вісниками життя в часи смерті! В кожну Галилею, в кожну закутину цього людства, до якого ми належимо, і яке належить нам, бо всі ми – брати і сестри, несімо пісню життя! Примусьмо замовкнути волання смерті, вже вистачить війн! Нехай же зупиниться виробництво й торгівля зброєю, бо потребуємо хліба, а не гвинтівок. Нехай припиняться аборти, що вбивають невинне життя. Нехай серця тих, що мають, відкриються, аби наповнити порожні руки того, хто позбавлений необхідного.

Жінки, врешті, «припали до ніг» Ісуса (Мт 28,9), тих ніг, які для того, аби вийти нам назустріч, пройшли довгим шляхом, аж до того, щоб увійти до гробу та вийти з нього. Вони пригорнулися до ніг, які розтоптали смерть та відкрили шлях надії. Ми, паломники, що шукають надії, горнемося, сьогодні, до Тебе, Воскреслий Ісусе. Повертаємося плечима до смерті та відкриваємо серця для Тебе, що є Життям.

Broadcasts of the Easter Holy Mass

Католицьке телебачення “EWTN” та телеканали “UA: Перший” і “5 канал” у співпраці з Католицьким Медіа-Центром транслюватимуть наживо Великодні богослужіння під проводом Святішого Отця Франциска, а також богослужіння з Києва.

Розклад трансляцій:

Великий Вівторок (7 квітня)
11:00 – Меса з посвяченням мира під проводом єпископа Віталія Кривицького з храму св. Олександра в Києві (трансляція – “EWTN”).

Великий Четвер (9 квітня)
17:00 – Меса Господньої Вечері з храму св. Олександра у Києві (трансляція – “EWTN”).
19:00 – Меса Господньої Вечері під проводом Папи Франциска з Ватикану (трансляція – “EWTN”).

Велика П’ятниця (10 квітня)
16:00 – Хресна Дорога з храму св. Олександра в Києві (трансляція – “EWTN”).
17:00 – Літургія Страстей Господніх із храму св. Олександра у Києві (трансляція – “EWTN”).
19:00 – Літургія Страстей Господніх під проводом Папи Франциска з базиліки святого Петра у Ватикані (трансляція – “EWTN”).
22:00 – Хресна Дорога під проводом Святішого Отця Франциска (трансляція – “EWTN”, “UA:Перший”, “5 канал”).

Велика Субота (11 квітня)
19:00 – Пасхальна Вігілія з храму св. Олександра в Києві (трансляція – “EWTN”).
22:00 – Пасхальна Вігілія під проводом Папи Франциска з базиліки святого Петра у Ватикані (трансляція – “EWTN”).

Великдень (12 квітня)
09:30 – Свята Меса з храму св. Олександра в Києві (трансляція – “EWTN”, “5 канал”).
10:00 – Свята Меса з храму св. Олександра (трансляція – “EWTN”).
12:00 – Меса під проводом Папи Франциска у Ватикані (трансляція – “EWTN”, “UA:Перший”, “5 канал”).
13:00 – Великоднє послання Папи та благословення «Urbi et Orbi» (трансляція – ” EWTN”, “UA:Перший”, “5 канал”).

Телеканал EWTN можна дивитись в кабельних мережах та в Інтернеті (веб-сайт www.ewtn.org.ua, канал Youtube, Facebook – сторінка “EWTN Україна”)

We are having a Holy Week

У минулу неділю, 5 квітня 2020 р. християни Західного обряду відзначали Пальмову (Вербну) неділю – у цей день, згідно з церковною традицією, Ісус в’їхав до Єрусалиму, де його вітали біля воріт пальмовим гіллям, аби за кілька днів бути засудженим та розіп’ятим за гріхи людства. Від цього дня в римо-католиків розпочинається Великий (Страсний) Тиждень.

Вербна неділя, як і Великдень, має змінну дату, але завжди припадає за 7 днів до Пасхирозпочинаючи Страсний тиждень. Люди святили в костелах лозу — на пам’ятку прибуття Ісуса до Єрусалиму. Це символ відродження життя і перемоги над смертю.

У Католицькій церкві Вербна неділя розпочинає Великий тиждень. Його найважливішою частиною є Святий Пасхальний Тридіум — група  Літургій, що відправляються у Великий Четвер, Велику П’ятницю та Велику Суботу.

Цей період, впродовж століть для вірних, є часом навернення, молитви, посту, розважання та покаяння, а також часом на роздавання милостині для бідних, убогих; часом для відвідин лежачих хворих та нагодою до ґрунтовного іспиту своєї совісті та прийняття Найсвятішої Тайни Євхаристії.

Страсний тиждень у християнській традиції з’явився лише в четвертому столітті нашої ери. Він розпочинається з Вербної неділі і закінчується ввечері перед Великою неділею. Страсний тиждень і Пасхальний Тридіум для християн є сакральним періодом року — часом, коли Католицька Церква відзначає найбільш важливі події в історії спасіння світу: установлення Євхаристії, страсті і смерть Христа і Його воскресіння. Великий тиждень розпочинається подіями навколо тріумфального в’їзду Ісуса в Єрусалим у Вербну неділю, останні розмови Христа з Синедріоном в храмі, пророцтво Ісуса Христа про зруйнування Єрусалима і кінець світу, Таємною Вечерею і муками та воскресінням Спасителя.

Літургійні обряди цих днів мають на меті допомогти вірним в глибшому пізнанні таємниці їхнього порятунку. У Страсний тиждень не святкуються іменини, дні народження та гучні забави. Якщо ж такі дати припали в цей період, вони відкладаються після Великодня та його октави (наприклад, свято Благовіщення).

Окремі гілки християнства розробили свої власні багаті ритуали, пов’язані з періодом Страсного тижня. Також у традиційних та регіональних традиціях Страсного тижня збереглося багато народних звичаїв та обрядів.

Понеділок, вівторок і середа Страсного тижня — дні спеціально присвячені таїнству примирення. В даний час немає особливих відмінних Літургій. З понеділка по середу Страсного тижня, в тому числі, за словами євангелістів, Ісус день проводив в Єрусалимі  навчаючи і проповідуючи в храмі, а вночі він йшов на відстані близько 3 км до сусідньої Витанії, щоб провести там ніч. Приймав у своєму домі Спасителя та його учнів Лазар — в знак подяки за недавнє воскресіння його з могили.

Найважливіший період Священного тижня — а також всього літургійного року — є Пасхальний Тридіумякий охоплює час від вечірньої Меси у Великий Четвер до надвечір’я у Неділю Воскресіння. У Великий Четвер, єпископи та священники миють ноги чоловікам, як знак смирення та рівності перед Богом. У Римі кожен рік Папа теж миє і цілує ноги дванадцяти чоловікам.

Найбільший траурним днем є Велика П’ятниця. Тоді з вівтарів зникають квіти та свічки, а ікони з зображенням Христа заховані. В другій половині дня відправляється унікальна п’ятнична літургія Страстей Христових. Священник та його супровід приходять мовчки. Перед вівтарем на мить лягають на землю у вигляді хреста, і після молитви розпочинають початкове читання пророцтв про страждання Ісуса Христа та фрагменту з книги Євреїв. Потім священники читають або співають, як правило, з розподілом на ролі, опис Страстей Господніх згідно Євангелія св. Йоана. Після проповіді в дуже урочистій молитві священники поручають себе та вірних Богу, тим самим висловлюючи бажання Христа: спасіння світу та кожної душі.

Центр літургії — це Страсті Христові та багатовікова традиція виставлення у Велику п’ятницю в усіх церквах плащаниць Христа (копій суванни, в якій був похований Христос і на якій залишився його відбиток в повний ріст). Плащаницю відвідують натовпи вірних. Церковні сюжети Страстей Христових традиційно залишаються невід’ємною частиною Великого Тижня. Мова йде про найбільш важливі біблійні події: вхід Христа до Єрусалиму, Тайна вечеря, чування в Гефсиманії, зрада Іуди, суд над Ісусом, результатом якого були хрест і смерть.

Свята Субота — це день тиші та очікування. Для учнів Ісуса це був день найвищого випробування. Згідно з традицією, апостоли розпорошились після засудження Ісуса на смерть і єдиною особою, яка незмінно перебувала коло страждаючого Спасителя, була Божа Матір. Тому кожна субота — це Марійний день у Церкві. Після смерті Ісус Христос спустився в безодню (ад). Багато стародавніх текстів описують Христа, який «пробуджує» від смерті до нового життя Адама і Єву, які були з усім людством в Шеолі.

Традиція Великої Суботи — освячення пасхальної їжі: хліба (паски) — на згадку про натовп у пустелі, який годував Христос; м’ясо — на згадку про пасхальне ягня, яке Ісус їв під час Пасхального бенкету зі учнями у Вечернику та яйця, що символізують нове життя.

Період Великого посту, Страсний Тиждень та Велика неділя — найважливіші свята в цілому літургійному році Католицької Церкви. Великдень, неділя Воскресіння Христового, Паска, з Празничною Божественною Літургією, що правиться на світанку —  є основою і сутністю віри всіх християн.

Святкування Великодня відмічається особливою радістю серед вірних, адже Воскресіння Христа є символом його перемоги над гріхом і смертю. 

В цей день вірні вітаються словами:
Христос Воскрес!

А відповідати слід:

Воістину Воскрес!

Palm Sunday: History and Meaning

5 квітня християни Західного обряду святкують Вербну неділю, яка вшановує тріумфальний вхід Ісуса Христа в Єрусалим. Вона знаменує початок Страсного тижня і завжди припадає на неділю перед Великоднем.

Вербна Неділя – це початок Страсного тижня, який є тижнем перед Пасхою, в пам’ять про події в останні дні життя Ісуса Христа. Ісус їхав до Єрусалиму, де люди вітали Його під час святкування єврейської Пасхи. Вони чули про Його чудеса і вважали Його тим, хто визволив би їх від панування Римської імперії. Вони приносили пальмові гілки, що є традиційним символом перемоги, і розкладали їх по вулицях перед Ним.

У цей день Церква згадує царське прославляння Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні.

За християнськими тлумаченнями, усі віруючі, як і єрусалимський натовп, грішні у тому, що спочатку чулися захоплені вигуки: «Осанна!», а потім страшний крик: «Розіпни його!»