«Рорати – це історія нашого життя»

Роратні Меси, або ж Рорати, згідно з традицією Римської Церкви, зазвичай відправляються в період Адвенту на світанку. Щоправда, з огляду на пастирські міркування – щоб у Літургії могла прийняти участь більша кількість вірних – останнім часом Рорати відправляють і ввечері. Звичай відправляти роратню Месу, тобто вотивну Месу про Пресвяту Діву Марію, у Адвенті походить ще зі старих часів, коли Благовіщення Господнє святкувалося за тиждень до Різдва, 18 грудня. Сама назва «Рорати» походить від співу на вхід, яким традиційно розпочинається ця Меса: «Rorate caeli desuper» – «Росу, небеса, злийте». На час цього співу вірні тримають у руках запалені свічки – символ Господа, Світла, яке надходить.

Слова цього співу, як і більшості григоріанських літургійних співів, – це молитва, скомпонована з цитат зі Святого Письма. Взагалі кажучи, григоріанський спів є максимально допасованим до літургії, багато з цих співів виконуються тільки на певні свята чи під час виконання конкретних літургійних дій. Саме тому варто насамперед використовувати григоріанський хорал у Месі – часом пісні є занадто віддаленими від літургії дня.

Рефрен, який повторюється перед кожним із чотирьох стовпчиків: «Rorate caeli desuper et nubes pluant justum», взятий із книги пророка Ісаї 45, 8. Зрештою, велика частина тексту Рорат почерпнута саме з цієї книги, і це не випадково. Книга Ісаї писалася у час вавилонського полону, тож основним мотивом і біблійного тексту, і Рорат є молитовне прохання Господа про допомогу і очікування на прихід Месії. У рефрені міститься основний імператив цього співу: «Небеса, злийте згори росу, хмари, зішліть Справедливого!» В ньому ми благаємо Господа, щоби прийшов Месія – Спаситель і визволив нас із «вавилонського полону» – полону наших гріхів.

В перших двох стовпчиках описуються бідування і лиха, в які вибраний народ (а ми, християни, є цим вибраним народом) втрапив через свої беззаконня і переступи. Третій – це заклик-благання про звільнення, а четвертий стовпчик – це обітниця Бога про спасіння. Рорати – це історія нашого життя, вони оповідають про наше поневолення гріхом, кличуть Бога про милосердя – і Він подає нам свою руку.

Джерело – сайт літургійних співів Римсько-Католицької Церкви.

Приготування до Різдва через реколекції

Отець Богдан Савицький ОМІ проводив реколекції у парафії Христа Царя Всесвіту у Києві. Дякуємо отцю за науку та за нагоду для кращого приготування своїх сердець на народження Ісуса Христа.

Джерело – спільнота Католицького Медіа-Центру у Facebook.

Реколекції в нашій парафії

З 29 листопада по 1 грудня в парафії Христа Царя Всесвіту в м. Києві відбудуться реколекції, які буде провадити о. Богдан Савицький ОМІ.

Розпорядок Святих Мес із реколекційною наукою:

29 листопада, п’ятниця – 18:30 год;

30 листопада, субота – 9:00 год., 18:00 год;

1 грудня, неділя – 9:00 год., 12:00 год., 17:00 год.

Запрошуємо всіх парафіян взяти участь у реколекціях, щоб якнайкраще підготувати своє серце до Різдва Ісуса Христа.

Період Адвенту

У неділю, 1 грудня, розпочнеться час Адвенту – нагода відшукати справжні орієнтири для життя і впорядкувати його, щоб привітати Господа чистим серцем. Чи так буде насправді? Чи цей Адвент буде для нас часом навернення, щоб ще раз, але уже глибше і повніше пройти дорогу Ісуса, яка є дорогою Церкви у новому літургічному році? Чи буде він очікуванням в темноті Світла? Чи в темноті, яка символізує грішну людину, ми шукаємо порятунку і світла у Христі, котрий має народжуватися кожного дня в нашому серці і в ньому перебувати. Варто над цим задуматись, адже ніколи не є пізно, щоб щось змінити у своєму житті. Наш «Адвент» ще триває. Але щоб однак гідно пережити його дні, розгляньмо ще раз, чим є час Адвенту.

Коли дні у році стаються коротшими, а ночі – довшими, у час переходу з осені до зими – вірні Римсько-Католицької Церкви переживають період, який називається Адвентом. У християнстві термін «адвент» став окресленням пришестя Христа. Латинське слово (adventus) означає «прихід». У античному Римі означав офіційний приїзд і відвідини державного урядовця після призначення його на посаду.

Адвент триває чотири тижні, безпосередньо перед Різдвом Христовим. Адвент – час приготування до Різдва Христового, так як Великий Піст є часом приготування до Великодня. Відзначення Адвенту не відразу поширювалося на цілу Церкву. Його перші відзначали мешканці Галії та Іспанії. У Римі Адвент був введений у VI ст., хоча Різдво святкувалося у Римі від IV ст. За часів Папи Римського Григорія Великого (540-604) Адвент став для всієї Римської Церкви духовним приготуванням до свята Різдва Христового. З часом щорічне святкування Адвенту як очікування Різдва Христового стало приготуванням і очікуванням на Друге Пришестя Христа наприкінці світу.

Сьогодні Адвент має подвійний характер. Він є часом приготування до урочистостей Різдва Христового, через котре Церква вшановує перше пришестя Сина Божого до людей, але водночас є періодом, у якому, згадуючи це пришестя, очікуємо друге, котре наступить наприкінці існування світу.

Літургія Адвенту вказує нам дві великі постаті: пророка Ісаю і св. Івана Хрестителя. Перший є пророком, котрий залишив найбільше пророцтв пов’язаних з Месією. Іван Хреститель не стільки пророкує, оскільки вказує на особу Ісуса, який як Спасителем і Відкупителем, який вже прийшов і незабаром почне свою місію. Св. Іван Хреститель своїм життям і словом вчить вірних, у який спосіб належить приготуватися на прихід Господа: через покуту, розрив з гріхом, повстання з поганих звичок, одним словом – зі старої людини перетворення в нову, на зразок самого Христа.

Святий час Адвенту є також нагадуванням певної правди, що Христос прийде повторно, щоб хвалою воскресіння мертвих закінчити історію світу. Він прийде. Життя цілого світу, життя кожного з нас є очікуванням на Його пришестя, є Адвентом перед цим повторним і остаточним приходом Ісуса Христа. Тут з допомогою нам являється Божа Матір, котра є для нас світлом Адвенту, котра веде нас до неба, до спасіння, а перед усім до свого Сина. Її ми особливо вшановуємо під час ранкових Служб Божих впродовж цього періоду. Вони звуться Роратами. Свою назву вони отримали від першого слова латинської антифони на вхід, котра співалась на початку Євхаристії: «Rorate, caeli, desuper et nubes pluant justum» (Спустіть з висот росу, небеса, хмари хай проллються Праведним), що є парафразою вірша 45, 8 з книги пророка Ісаї та натяком на земний прихід Божого Сина. Вона, Божа Мати, заповідає кінець ночі очікування і близькість Його пришестя. Вона у ніч віфлеємського чуда наповнить нас благодаттю від маленького Ісуса, щоб ми йшли крізь життя до вічного щастя.

Джерело – сайт Львівської Архидієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні

Марія Сімма і душі з чистилища

“Марія Сімма живе в Австрії. Ось уже п’ятдесят років завдяки її особливому Божому дару, який є знаком в історії церкви, її відвідують душі, які знаходяться в чистилищі. Про що говорять ці душі? Попереджають, просять про молитви і кажуть про свої нестерпні, жахливі страждання, які зменшуються радісним очікуванням і правдою, що рано чи пізно вони прокинуться в Божих обіймах. Повідомляють людям на землі про величезну владу, за допомогою якої вони можуть полегшити страждання померлим і покійним і в цей самий час отримати полегшення і безліч духовного добра в цьому житті і в житті після смерті.”

О. Маттео Ла Груа, ОФМ, богослов.

Представляємо Вашій увазі частину інтерв’ю, проведеного журналістом Ніком Ельцем з австрійською містичкою Марією Сіммою про чистилище та душі, які там страждають.

Спомин всіх померлих вірних

2 листопада Церква згадує в Святій Літургії всіх віруючих у Христа, які відійшли з цього світу і зараз перебувають в чистилищі. Віра в існування чистилища є одним із догматів нашої віри.
Відзначення спомину всіх померлих зініціював в 998 році святий Оделон, четвертий настоятель монастиря бенедиктинців в місті Клюні (Франція).

Спочатку цю практику прийняли тільки бенедиктинці, але незабаром її прийняли й інші чернечі згромадження та дієцезії. Починаючи з XIII століття, свято розповсюдилося на всю Західну Церкву.

З XIV століття заведено влаштовувати процесії на цвинтарях до чотирьох стоянь. П’яте стояння відбувалось вже в храмі, після повернення процесії з кладовища. При стаціях відмовляють молитви за померлих і співають жалобні пісні.

У Польщі традиція відзначення спомину всіх померлих вірних з’явилася  вже в XII сторіччі, а з кінця XV століття вже була відома по всій країні.
В 1915 році папа Бенедикт XV, за проханням настоятеля монастиря бенедиктинців, дозволив щоб цього дня кожен священик міг звершувати три Святих Меси у намірах, запропонованих вірними, за всіх вірних померлих і згідно наміру Святішого Отця.

За набожне відвідування цвинтаря від 1 до 8 листопада і одночасну молитву за померлих можна отримати повний відпуск.

Джерело – сайт ордену Братів Менших в Україні

1 листопада – урочистість Всіх Святих

Відомих та анонімних, давніх та сучасних святих Католицька Церква згадує 1 листопада. Свято всіх святих є найбільш радісним днем для християн. Протягом року кожного дня ми згадуємо одного або кількох святих, ім’я яких нам знайоме. Проте їх кількість набагато більша. Багато осіб стали святими в цілковитій таємниці.

Урочистість Усіх Святих це не «Свято Померлих», як часто можемо почути, а пригадування всім вірним про їхнє покликання до святості. На противагу від цієї урочистості – 2-го листопада – згадуємо всіх померлих вірних. Це день молитви за тих, які в чистилищі готуються до небесної слави.

День 1 листопада пригадує правду про загальне покликання до святості. Кожен віруючий, не залежно від конкретної життєвої дороги: подружжя, священство чи богопосвячене життя покликаний до святості. Цієї людської повноти не можна осягнути тільки власними силами. Необхідною є допомога Божої благодаті, тобто дар Божої доброти. Через те, що Господь кличе до святості кожного – кожній людині допомагає своєю благодаттю. Богослов’я говорить, що кожен отримав дар спасіння, бо Христос склав жертву за всіх людей. Від кожного з нас залежить наскільки прийматимемо від Бога дар святості.

Урочистість Усіх Святих суттєво відрізняється від спомину всіх померлих, що припадає на 2 листопада. Урочистість, що припадає на 1 листопада виражає загальне покликання людства до святості. Вказує на опіку Господа і поглиблює надію, що кожне розставання не є останнім, бо всі ми запрошені до дому Отця.

Разом день Усіх Святих та спомин Усіх Померлих Вірних пригадують нам правду про спільноту Церкви, що огортає святих, які в небі, тих що спокутують свої прогрішення в чистилищі і тих, що ще живуть на землі. Серед цих трьох станів Церкви відбувається, через молитву, пам’ять чи жертву, постійний обмін духовними благами. В цій єдності виражається спілкування святих.

Спомин всіх святих має своє джерело в культі мучеників. У річницю смерті, яка для християн є днем народження для неба, на могилі мучеників відправляють Євхаристію та читають опис мучеництва. Пам’ять про тих, які кров’ю підтвердили свою віру, в перших християнських спільнотах зберігалась дуже дбайливо. Кожна з локальних спільнот мала свій список мучеників, які через факт мучеництва ставали близько Христа, тому їх заступництво набирало особливої сили.

Поступово до того списку почали дописувати не тільки мучеників, а й інших осіб, які вирізнялись особливою святістю. Першим святим, який не був мучеником, став померлий в 397 році єпископ Мартин Турський.

Початки свята сягають IV століття. В Антіохії тоді вшановували пам’ять багатьох безіменних мучеників, яких згадували в неділю після Зіслання Святого Духа. В Римі в VII столітті Папа Боніфацій IV освятив колишній Пантеон і вчинив його храмом Богородиці та всіх святих мучеників. Наказав з цієї нагоди розмістити там камінь привезений з катакомб християнських мучеників. Історики говорять, що тоді було привезено аж 28 повних возів.

З річницею цих подій було пов’язане римське свято Всіх Святих. Споминали тоді виключно Марію та мучеників. У пізнішому часі долучено також культ «всіх досконалих справедливих». Спомин перенесено було з 13 травня на 1 листопада. Приводом, швидше всього, стали труднощі в харчуванні паломників, які прибували до Рима весною.

Листопадова дата була відома вже тоді в Ірландії та в Англії, а від VIII ст. поширилась по цілій Європі. Після останньої літургійної реформи богослови підкреслили, що «урочистість включає в себе не тільки канонізованих святих, а також всіх померлих, які досягнули досконалості та померлих рідних і друзів».

Джерело – сайт Згромадження Сестер Служебниць Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії

Жовтень – місяць молитви на розарію

Розпочався місяць жовтень, котрий в Католицькій Церкві в особливий спосіб присвячений Діві Марії, а саме – Її вшануванню через молитву Святого Розарію, Вервиці.

Розарій – це молитовні роздуми над радісними, скорботними, славними та світлими таємницями життя Ісуса Христа і Марії. Заглиблюючись у ці таємниці, ми роздумуємо над власним життям. Роздуми над цими таємницями є водночас роздумами над Євангелієм.

Вервиця це не лише молитва; вона чудовий засіб освячення і духовного поступу, одна з найкращих шкіл доброчесності і життя християнського. Без сумніву, не можна наполегливо розважати таємниці життя Ісуса і Марії та не втілити у життя те, що з них будемо черпати. Як сказав Пій XII: “Душа почувається затишніше, коли йде дорогою, вказаною Ісусом і Його Матір`ю”. Марія наближається до нас, бере за руку і вчить жити так, як Вона Сама жила на землі коло Свого Сина. Ось у чому наука Вервиці та таємниця її успіху: вона “вводить нас в живий контакт з Ісусом через Серце Його Матері” (Іван Павло II).

Молитва на Вервиці зародилася в глибоку давнину II століття. На Сході, у Сирії, християни, побудували перші монастирі, почали молитися там, нанизуючи сушені зернята ягід на шнурочки. Отож назва “вервиця” походить саме від слова “верв”, що означає “шнурок, мотузка”.

В період середньовіччя Латинська Церква перейняла Вервицю від Східної Церкви. З цього часу за допомогою Вервиці той, хто молився на ній, отримував Божі ласки, прощення своїх гріхів, укріплювалися у вірі.

Першими великим пропагандистом молитви на Вервиці був cв. Домінік (1170-1221). У Тулузі 1214 року перед ним з’явилася з Неба Матір Божа з трьома небесними дівами і попросила поширювати молитву на Вервиці поміж християнами. У XV столітті в Західній Європі, де молитва на Вервиці була майже забутою, бл. Алан де Рупе (1428-1475) допоміг відродити її. Пізніше місіонер cв. Людовік Гріньйон де Монфорт (1673-1716) у молитві на Вервиці показав, що вона не тільки допомагає навертати і спасати людські душі силою молитов Отче наш і Богородице Діво, а є входженням у глибокі таїнства життя, смерті, воскресіння і слави Ісуса Христа і Діви Марії. Він вважав, що Пречиста Діва Марія з усіх набожеств найбільше цінує Вервицю, бо через неї кожний християнин отримує прощення за провини, звільняється від гріха, прагнучи досконалості, зростає у ласці. Хто плаче, знаходить радість і спокій, хто в біді, – допомогу і розраду …

Того, хто входить у світ Вервиці, не мучать сумніви та помисли, не захоплюють пристрасті. Диявол і плоть стають безсилими перед силою вінчальної молитви, яка рятує світ від катастрофи війни, стихійних лих і хвороб. Ця чудодійна молитва стає відкриттям для молільника, допомагає йому доторкнутись серцем до одвічних тайн і небесних доброчеснот любові та миру.

У розповідях про св. Франциска згадується такий випадок: один молодий чернець ревно відмовляв cв. Вервицю щодня перед обідом. Одного разу він не зумів її вчасно відмовити. Щоб не порушувати своєї обітниці, він просив дозволу в настоятеля на запізнення до обідньої трапези і пішов до монастирської каплички. Настоятель, зауваживши, що хлопця досить довго немає, послав до каплички іншого брата. Зайшовши туди , він побачив, як молодого ченця Матір Божу та двох ангелів огортало дивовижне сайво. На кожне Богородице Діво… з уст молодого монаха виходила біла троянда, її підхоплювали ангели та оздоблювали нею корону на голові Пречистої Діви Марії…

Тому Вервицю називають ще Рожанцем, що в перекладі означає корона троянд (рож). Блаженний Алан де Рупе говорив, що Вервиця із 150 Богородице Діво є великою короною із білих троянд для Марії, а Вервиця із 16 Отче наш– малою короною із червоних троянд для Ісуса.

За матеріалами сторінки Львівської Архідієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні

Розклад катехиз для дітей

В нашій парафії з 15 вересня відновився цикл катехиз для дітей.

Нагадаємо, що катехизм – навчання і пояснення Святого Письма і християнської традиції – необхідна умова живої парафії. Це не тільки певний курс катехизації чи реколекції, які тривають кілька годин, а постійний процес – як у церкві, так і в родині. За це долучення до віри відповідальні як священик – душпастир і сповідник, так і ті, хто навчає віри своїм прикладом вдома і повсякчас. Головна і найперша катехизація відбувається в сім’ї, прикладом батьків. Також наголошуємо для батьків, що їх обов’язок є сприяти катехизації дітей.

Отже, розклад катехиз до приготування до таїнства Причастя та поглиблення знань про Бога та церкву для дітей молодшого та середнього шкільного віку в парафії Христа Царя Всесвіту в м. Києві на 2019/2020 навчальний рік:

Час проведення катехизКатехит
Субота, 10:00 год.с. Елена
Неділя, 11:15 год.с. Елена
Неділя, 11:15 год.с. Люба
Неділя, 13:00 год.с. Елена
Неділя, 13:00 год.с. Люба

Хто зацікавлений долучитися до катехиз – прохання звертатись до сестер після Літургій о 9:00 та о 12:00 год.

Матір Божа Святого Скапулярію

16 липня Церква вшановує Матір Божу святого Скапулярію. Особливі урочистості відбудуться у кармелітанському марійному санктуарії у Бердичеві 20-21 липня. 20 липня Бердичів буде вітати паломників з різних куточків країни та світу, а 21 липня відбудеться урочиста Свята Меса на честь Матері Божої Святого Скапулярію.

Святе Письмо звеличує красу Гори Кармель, на якій пророк Ілля захищав чистоту віри Ізраїлю. В кінці XII століття на Горі Кармель оселилися пустельники.

1251 року святий Симон Сток мав видіння Богородиці й отримав від неї для кармелітського ордену та всіх духовно з’єднаних із ним вірян особливий покров – скапулярій. Пресвята Діва Марія пообіцяла, що той, хто носитиме скапулярій і виконуватиме молитовне правило, запевнить собі Її опіку над душею і тілом, а також отримає особливу допомогу в годину смерті. Померши, людина буде визволена із чистилища першої суботи після смерті. Сьогодні практика Святого Скапулярію дуже поширена і популярна серед вірних Вселенської Церкви, зокрема в Україні.

Літанія до Божої Матері Святого Скапулярію