Літургія Вербної неділі

14 квітня християни західного обряду святкували Вербну неділю – це свято відзначається вже 11 століть, в історія його походження описана в Біблії. Напередодні Ісус Христос воскресив померлого Лазаря у Витанії, і звістка про це чудо розлетілася по всіх сусідніх містах.

Відтак, коли Ісус вирішив відвідати Єрусалим, місцеві жителі, знаючи про дива Спасителя, зустрічали його зеленими пальмовими гілками та вітальними вигуками: “Осанна!” (“Врятуй нас”). Месія в’їжджав у Святе місто верхи на віслюку, здійснюючи пророцтво Захарії. При цьому багато людей навіть стелили йому під ноги власний одяг, щоб отримати благословення Спасителя. Уже через тиждень ті самі люди кричали “Розіпни його…”.
Цей день отримав назву Вхід Господній в Єрусалим, а в народі його стало прийнято називати Вербною неділею, адже святкування регулярно припадає на 7-й день тижня.

Його урочисто зустрічали городяни й кидали під ноги пальмові гілки – символ миру, спокою. Ісус Христос знав, що цей шлях, осипаному пальмовими гілками, неодмінно приведе його до Голгофи, до страждань, до смерті. Але він також знав, що вмирає заради життя, заради порятунку всього людства.


Вербна неділя означає визнання існування Ісуса Христа, перемогу віри. Вхід Ісуса Христа в Єрусалим – це символ для людини входу в рай. Напевно, тому свято це дуже чисте, світле і радісне. Воно передує Великодню, хоча віруючих після нього очікує найсуворіший тиждень Великого Посту.

Наближається Страсний Тиждень

У найближчу неділю, 14 квітня 2019 р. християни західного обряду відзначатимуть Пальмову (Вербну) неділю – у цей день, згідно з церковною традицією, Ісус в’їхав до Єрусалиму, де його вітали біля воріт пальмовим гіллям, аби за кілька днів бути засудженим та розіп’ятим за гріхи людства. Від цього дня в римо-католиків розпочинається Великий (Страсний) Тиждень.

Вербна неділя, як і Великдень, має змінну дату, але завжди припадає за 7 днів до Пасхирозпочинаючи Страсний тиждень. Люди святитимуть в костелах лозу — на пам’ятку прибуття Ісуса до Єрусалиму. Це символ відродження життя і перемоги над смертю.

У Католицькій церкві Вербна неділя розпочинає Великий тиждень. Його найважливішою частиною є Святий Пасхальний Тридіум — група  Літургій, що відправляються у Великий Четвер, Велику П’ятницю та Велику Суботу.

Цей період, впродовж століть для вірних, є часом навернення, молитви, посту, розважання та покаяння, а також часом на роздавання милостині для бідних, убогих; часом для відвідин лежачих хворих та нагодою до ґрунтовного іспиту своєї совісті та прийняття Найсвятішої Тайни Євхаристії.

Страсний тиждень у християнській традиції з’явився лише в четвертому столітті нашої ери. Він розпочинається з Вербної неділі і закінчується ввечері перед Великою неділею. Страсний тиждень і Пасхальний Тридіум для християн є сакральним періодом року — часом, коли Католицька Церква відзначає найбільш важливі події в історії спасіння світу: установлення Євхаристії, страсті і смерть Христа і Його воскресіння. Великий тиждень розпочинається подіями навколо тріумфального в’їзду Ісуса в Єрусалим у Вербну неділю, останні розмови Христа з Синедріоном в храмі, пророцтво Ісуса Христа про зруйнування Єрусалима і кінець світу, Таємною Вечерею і муками та воскресінням Спасителя.

Літургійні обряди цих днів мають на меті допомогти вірним в глибшому пізнанні таємниці їхнього порятунку. У Страсний тиждень не святкуються іменини, дні народження та гучні забави. Якщо ж такі дати припали в цей період, вони відкладаються після Великодня та її октави (наприклад, свято Благовіщення).

Окремі гілки християнства розробили свої власні багаті ритуали, пов’язані з періодом Страсного тижня. Також у традиційних та регіональних традиціях Страсного тижня збереглося багато народних звичаїв та обрядів.

Понеділок, вівторок і середа Страсного тижня — дні спеціально присвячені таїнству примирення. В даний час немає особливих відмінних Літургій. З понеділка по середу Страсного тижня, в тому числі, за словами євангелістів, Ісус день проводив в Єрусалимі  навчаючи і проповідуючи в храмі, а вночі він йшов на відстані близько 3 км до сусідньої Витанії, щоб провести там ніч. Приймав у своєму домі Спасителя та його учнів Лазар — в знак подяки за недавнє воскресіння його з могили.

Найважливіший період Священного тижня — а також всього літургійного року — є Пасхальний Тридіумякий охоплює час від вечірньої Меси у Великий Четвер до надвечір’я у Неділю Воскресіння. У Великий Четвер, єпископи та священники миють ноги чоловікам, як знак смирення та рівності перед Богом. У Римі кожен рік Папа теж миє і цілує ноги дванадцяти чоловікам.

Найбільший траурним днем є Велика П’ятниця. Тоді з вівтарів зникають квіти та свічки, а ікони з зображенням Христа заховані. В другій половині дня відправляється унікальна п’ятнична літургія Страстей Христових. Священник та його супровід приходять мовчки. Перед вівтарем на мить лягають на землю у вигляді хреста, і після молитви розпочинають початкове читання пророцтв про страждання Ісуса Христа та фрагменту з книги Євреїв. Потім священники читають або співають, як правило, з розподілом на ролі, опис Страстей Господніх згідно Євангелія св. Йоана. Після проповіді в дуже урочистій молитві священники поручають себе та вірних Богу, тим самим висловлюючи бажання Христа: спасіння світу та кожної душі.

Центр літургії — це Страсті Христові та багатовікова традиція виставлення у Велику п’ятницю в усіх церквах плащаниць Христа (копій суванни, в якій був похований Христос і на якій залишився його відбиток в повний ріст). Плащаницю відвідують натовпи вірних. Церковні сюжети Страстей Христових традиційно залишаються невід’ємною частиною Великого Тижня. Мова йде про найбільш важливі біблійні події: вхід Христа до Єрусалиму, Таємна вечеря, чування в Гефсиманії, зрада Іуди, суд над Ісусом, результатом якого були хрест і смерть.

Свята Субота — це день тиші та очікування. Для учнів Ісуса це був день найвищого випробування. Згідно з традицією, апостоли розпорошились після засудження Ісуса на смерть і єдиною особою, яка незмінно перебувала коло страждаючого Спасителя, була Божа Матір. Тому кожна субота — це Марійний день у Церкві. Після смерті Ісус Христос спустився в безодню (ад). Багато стародавніх текстів описують Христа, який «пробуджує» від смерті до нового життя Адама і Єву, які були з усім людством в Шеолі.

Традиція Великої Суботи — освячення пасхальної їжі: хліба (паски) — на згадку про натовп у пустелі, який годував Христос; м’ясо — на згадку про пасхальне ягня, яке Ісус їв під час Пасхального бенкету зі учнями у Вечернику та яйця, що символізують нове життя.

Період Великого посту, Страсний Тиждень та Велика неділя — найважливіші свята в цілому літургійному році Католицької Церкви. Великдень, неділя Воскресіння Христового, Паска, з Празничною Божественною Літургією, що правиться на світанку —  є основою і сутністю віри всіх християн.

Святкування Великодня відмічається особливою радістю серед вірних, адже Воскресіння Христа є символом його перемоги над гріхом і смертю. 

В цей день вірні вітаються словами:
Христос Воскрес!

А відповідати слід:

Воістину Воскрес!

Катехиза о. Анатолія Сіцінського на “Радіо Марія”

Пропонуємо Вашій увазі катехизу о. Анатолія Сіцінського в ефірі “Радіо Марія”.

Завжди в житті робимо якийсь вибір і кожен наш вибір має свої наслідки. Роблячи важливий вибір, необхідно усвідомлювати чим ми керуємось, роблячи, власне, цей вибір. Отець Анатолій в пропонованій катехизі пояснює на основі Святого Письма, чому нам важко робити вибір у своєму житті.

Перегринація ікони Святого Сімейства

В нашій парафії триває Перегринація ікони Святого Сімейства.

Заохочуємо  в цей рік, проголошений нашими єпископами як Рік Святості Подружжя та Родини, особливо молитися до Святогї Родини з Назарету.

Нехай Святе Сімейство з Назарету супроводжує нас впродовж нашого паломництва віри. Нехай вчить нас взаємної любові і служіння. Нехай Марія, Матір найчистішої любові, і Йосиф, опікун Відкупителя, огорнуть нас своєю постійною батьківською опікою.

Послання єпископів римсько-католицької церкви в Україні на початок Року святості Подружжя та Сім’ї.

Час Великого Посту

Великий Піст – це підготовка християн до найголовнішого свята – Пасхи, Воскресіння Христового. Це період внутрішнього духовного очищення та вдосконалення. Сенс посту – не в тому, щоб чогось не їсти, а у нашій концентрації на головному в житті. Тілесний піст допомагає зосередитися на внутрішньому світі: розібратися у цілях та цінностях, щиро покаятися та виправити свій шлях таким чином, щоб він вів до спасіння. Під час посту варто докладати ще більших зусиль, щоб поглибити свої стосунки із Богом та людьми.

Під час Великого Посту Літургія зосереджена довкола таких тем:

  • пильнування – як боротьба з сатаною (I і III тижні);
  • покаяння і навернення (Попільна Середа і більшість буденних днів);
  • Хрещення і відновлення Хрещення (недільні дні, особливо III, IV і V тижні);
  • Страсті Христові (Вербна Неділя і подальші дні Великого Тижня).

Молитва під час Великого Посту

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. Сила Твоєї любові нехай виявиться більшою від зла, що нам загрожує. Хай вона буде більшою за гріх – більшою за безліч гріхів, які дедалі зухваліше привласнюють собі право бути частиною життя людей і суспільства. Нехай сила хреста Твого, о Христе, подолає батька всякого гріха, якого звуть «князем світу цього»! Бо Ти хрестом і Страстями своїми відкупив світ! Амінь.

(св. Йоан Павло II)

Пропонуємо Вашій увазі послання Папи Франциска на Великий Піст.

Запрошуємо на Святі Меси в намірах подружжя

Кожної 3-ої неділі місяця, о 12.00, запрошуємо на Святу Месу до Храму Христа Царя Всесвіту в м. Києві.

В цей Святий рік, який оголошений Єпископами Римо-Католицької Церкви в Україні роком святості подружнього життя і сім’ї, Рух «Подружні зустрічі» парафії Христа Царя Всесвіту, м. Київ  запрошує на Святу Месу в інтенції збереження християнських цінностей в подружньому житті. Під час Божої Служби буде благословення подружніх пар.

«Дорога до Єрусалима – це також шлях кожного подружжя і кожної сім’ї! До такої мандрівки віри Бог запрошує всіх. Він кличе кожне подружжя, кожну сім’ю вирушити дорогою віри, щоб слухаючи Боже Слово і приймаючи участь в Літургії, вони з новим запалом шукали Господнє Обличчя» – з Послання Єпископів Римо-Католицької Церкви в Україні.

Візит Апостольського Нунція

У суботу, 19 січня 2019 року, Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті вперше побував у нашій парафії Христа Царя Всесвіту в Києві. Тут він у храмі, будівництво якого триває, очолив Святу Месу з нагоди спомину засновника Товариства Католицького Апостольства святого Вікентія Паллотті. Йому співслужили настоятель Варшавської провінції Христа Царя, до якої входить делегатура Матері Божої Фатімської Товариства Католицького Апостольства в Україні, отець Зенон Ханас SAC, інші отці паллотини та священики з парафій Києва.

У проповіді Нунцій звернув увагу на літургійні читання: атмосфера милосердної любові — головний ключ до розуміння покликання Святого Вікентія Палотті і згромаджень, які він започаткував. Зокрема, архиєпископ зазначив: «Вся земна дорога Святого Вікентія Паллотті – це життя, яке спалене заради любові. Ще за 100 років до  II Ватиканського Собору, Святий Вікентій Паллотті відзначав, що кожний має бути апостолом. Життя християнина має бути полумям милосердної любові. І варто кожного дня ставити  запитання – Чи можемо ми своїм життям розповісти про християнство і власними діями свідчити про Бога і славити Його?».

Фото візиту Апостольського Нунція

Розпочався період Адвенту

У неділю, 02 грудня, розпочався час Адвенту – нагода відшукати справжні орієнтири для життя і впорядкувати його, щоб привітати Господа чистим серцем. Чи так буде насправді? Чи цей Адвент буде для нас часом навернення, щоб ще раз, але уже глибше і повніше пройти дорогу Ісуса, яка є дорогою Церкви у новому літургічному році? Чи буде він очікуванням в темноті Світла? Чи в темноті, яка символізує грішну людину, ми шукаємо порятунку і світла у Христі, котрий має народжуватися кожного дня в нашому серці і в ньому перебувати. Варто над цим задуматись, адже ніколи не є пізно, щоб щось змінити у своєму житті. Наш «Адвент» ще триває. Але щоб однак гідно пережити його дні, розгляньмо ще раз, чим є час Адвенту.

Коли дні у році стаються коротшими, а ночі – довшими, у час переходу з осені до зими – вірні Римсько-Католицької Церкви переживають період, який називається Адвентом. У християнстві термін «адвент» став окресленням пришестя Христа. Латинське слово (adventus) означає «прихід». У античному Римі означав офіційний приїзд і відвідини державного урядовця після призначення його на посаду.

Адвент триває чотири тижні, безпосередньо перед Різдвом Христовим. Адвент – час приготування до Різдва Христового, так як Великий Піст є часом приготування до Великодня. Відзначення Адвенту не відразу поширювалося на цілу Церкву. Його перші відзначали мешканці Галії та Іспанії. У Римі Адвент був введений у VI ст., хоча Різдво святкувалося у Римі від IV ст. За часів Папи Римського Григорія Великого (540-604) Адвент став для всієї Римської Церкви духовним приготуванням до свята Різдва Христового. З часом щорічне святкування Адвенту як очікування Різдва Христового стало приготуванням і очікуванням на Друге Пришестя Христа наприкінці світу.

Сьогодні Адвент має подвійний характер. Він є часом приготування до урочистостей Різдва Христового, через котре Церква вшановує перше пришестя Сина Божого до людей, але водночас є періодом, у якому, згадуючи це пришестя, очікуємо друге, котре наступить наприкінці існування світу.

Літургія Адвенту вказує нам дві великі постаті: пророка Ісаю і св. Івана Хрестителя. Перший є пророком, котрий залишив найбільше пророцтв пов’язаних з Месією. Іван Хреститель не стільки пророкує, оскільки вказує на особу Ісуса, який як Спасителем і Відкупителем, який вже прийшов і незабаром почне свою місію. Св. Іван Хреститель своїм життям і словом вчить вірних, у який спосіб належить приготуватися на прихід Господа: через покуту, зрив з гріхом, повстання з поганих звичок, одним словом – зі старої людини перетворення в нову, на зразок самого Христа.

Святий час Адвенту є також нагадуванням певної правди, що Христос прийде повторно, щоб хвалою воскресіння мертвих закінчити історію світу. Він прийде. Життя цілого світу, життя кожного з нас є очікуванням на Його пришестя, є Адвентом перед цим повторним і остаточним приходом Ісуса Христа. Тут з допомогою нам являється Божа Матір, котра є для нас світлом Адвенту, котра веде нас до неба, до спасіння, а перед усім до свого Сина. Її ми особливо вшановуємо під час ранкових Служб Божих впродовж цього періоду. Вони звуться Роратами. Свою назву вони отримали від першого слова латинської антифони на вхід, котра співалась на початку Євхаристії: «Rorate, caeli, desuper et nubes pluant justum» (Спустіть з висот росу, небеса, хмари хай проллються Праведним), що є парафразою вірша 45, 8 з книги пророка Ісаї та натяком на земний прихід Божого Сина. Вона, Божа Мати, заповідає кінець ночі очікування і близькість Його пришестя. Вона у ніч віфлеємського чуда наповнить нас благодаттю від маленького Ісуса, щоб ми йшли крізь життя до вічного щастя.

Джерело – сайт Львівської Архидієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні

1 листопада – урочистість Всіх Святих

Відомих та анонімних, давніх та сучасних святих Католицька Церква згадує 1 листопада. Свято всіх святих є найбільш радісним днем для християн. Протягом року кожного дня ми згадуємо одного або кількох святих, ім’я яких нам знайоме. Проте їх кількість набагато більша. Багато осіб стали святими в цілковитій таємниці.

Урочистість Усіх Святих це не «Свято Померлих», як часто можемо почути, а пригадування всім вірним про їхнє покликання до святості. На противагу від цієї урочистості – 2-го листопада – згадуємо всіх померлих вірних. Це день молитви за тих, які в чистилищі готуються до небесної слави.

День 1 листопада пригадує правду про загальне покликання до святості. Кожен віруючий, не залежно від конкретної життєвої дороги: подружжя, священство чи богопосвячене життя покликаний до святості. Цієї людської повноти не можна осягнути тільки власними силами. Необхідною є допомога Божої благодаті, тобто дар Божої доброти. Через те, що Господь кличе до святості кожного – кожній людині допомагає своєю благодаттю. Богослов’я говорить, що кожен отримав дар спасіння, бо Христос склав жертву за всіх людей. Від кожного з нас залежить наскільки прийматимемо від Бога дар святості.

Урочистість Усіх Святих суттєво відрізняється від спомину всіх померлих, що припадає на 2 листопада. Урочистість, що припадає на 1 листопада виражає загальне покликання людства до святості. Вказує на опіку Господа і поглиблює надію, що кожне розставання не є останнім, бо всі ми запрошені до дому Отця.

Разом день Усіх Святих та спомин Усіх Померлих Вірних пригадують нам правду про спільноту Церкви, що огортає святих, які в небі, тих що спокутують свої прогрішення в чистилищі і тих, що ще живуть на землі. Серед цих трьох станів Церкви відбувається, через молитву, пам’ять чи жертву, постійний обмін духовними благами. В цій єдності виражається спілкування святих.

Спомин всіх святих має своє джерело в культі мучеників. У річницю смерті, яка для християн є днем народження для неба, на могилі мучеників відправляють Євхаристію та читають опис мучеництва. Пам’ять про тих, які кров’ю підтвердили свою віру, в перших християнських спільнотах зберігалась дуже дбайливо. Кожна з локальних спільнот мала свій список мучеників, які через факт мучеництва ставали близько Христа, тому їх заступництво набирало особливої сили.

Поступово до того списку почали дописувати не тільки мучеників, а й інших осіб, які вирізнялись особливою святістю. Першим святим, який не був мучеником, став померлий в 397 році єпископ Мартин Турський.

Початки свята сягають IV століття. В Антіохії тоді вшановували пам’ять багатьох безіменних мучеників, яких згадували в неділю після Зіслання Святого Духа. В Римі в VII столітті Папа Боніфацій IV освятив колишній Пантеон і вчинив його храмом Богородиці та всіх святих мучеників. Наказав з цієї нагоди розмістити там камінь привезений з катакомб християнських мучеників. Історики говорять, що тоді було привезено аж 28 повних возів.

З річницею цих подій було пов’язане римське свято Всіх Святих. Споминали тоді виключно Марію та мучеників. У пізнішому часі долучено також культ «всіх досконалих справедливих». Спомин перенесено було з 13 травня на 1 листопада. Приводом, швидше всього, стали труднощі в харчуванні паломників, які прибували до Рима весною.

Листопадова дата була відома вже тоді в Ірландії та в Англії, а від VIII ст. поширилась по цілій Європі. Після останньої літургійної реформи богослови підкреслили, що «урочистість включає в себе не тільки канонізованих святих, а також всіх померлих, які досягнули досконалості та померлих рідних і друзів».

Джерело – сайт Згромадження Сестер Служебниць Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії

Спомин всіх померлих вірних

2 листопада Церква згадує в Святій Літургії всіх віруючих у Христа, які відійшли з цього світу і зараз перебувають в чистилищі. Віра в існування чистилища є одним із догматів нашої віри.
Відзначення спомину всіх померлих зініціював в 998 році святий Оделон, четвертий настоятель монастиря бенедиктинців в місті Клюні (Франція).

Спочатку цю практику прийняли тільки бенедиктинці, але незабаром її прийняли й інші чернечі згромадження та дієцезії. Починаючи з XIII століття, свято розповсюдилося на всю Західну Церкву.

З XIV століття заведено влаштовувати процесії на цвинтарях до чотирьох стоянь. П’яте стояння відбувалось вже в храмі, після повернення процесії з кладовища. При стаціях відмовляють молитви за померлих і співають жалобні пісні.

У Польщі традиція відзначення спомину всіх померлих вірних з’явилася  вже в XII сторіччі, а з кінця XV століття вже була відома по всій країні.
В 1915 році папа Бенедикт XV, за проханням настоятеля монастиря бенедиктинців, дозволив щоб цього дня кожен священик міг звершувати три Святих Меси у намірах, запропонованих вірними, за всіх вірних померлих і згідно наміру Святішого Отця.

За набожне відвідування цвинтаря від 1 до 8 листопада і одночасну молитву за померлих можна отримати повний відпуск.

Джерело – сайт ордену Братів Менших в Україні