Матір Божа Святого Скапулярію

16 липня Церква вшановує Матір Божу святого Скапулярію. Особливі урочистості відбудуться у кармелітанському марійному санктуарії у Бердичеві 20-21 липня. 20 липня Бердичів буде вітати паломників з різних куточків країни та світу, а 21 липня відбудеться урочиста Свята Меса на честь Матері Божої Святого Скапулярію.

Святе Письмо звеличує красу Гори Кармель, на якій пророк Ілля захищав чистоту віри Ізраїлю. В кінці XII століття на Горі Кармель оселилися пустельники.

1251 року святий Симон Сток мав видіння Богородиці й отримав від неї для кармелітського ордену та всіх духовно з’єднаних із ним вірян особливий покров – скапулярій. Пресвята Діва Марія пообіцяла, що той, хто носитиме скапулярій і виконуватиме молитовне правило, запевнить собі Її опіку над душею і тілом, а також отримає особливу допомогу в годину смерті. Померши, людина буде визволена із чистилища першої суботи після смерті. Сьогодні практика Святого Скапулярію дуже поширена і популярна серед вірних Вселенської Церкви, зокрема в Україні.

Літанія до Божої Матері Святого Скапулярію

Урочистість святих апостолів Петра і Павла

29 червня Католицька Церква згадує святих апостолів Петра і Павла. Як найближчі учні і послідовники Христа, вони поширювали його вчення у всі кінці світу; як і Христос, вони страждали за віру, але до кінця днів своїх продовжували звіщати тайни Христової правди. В день П‘ятидесятниці, наділені Святим Духом чудесними дарами, всі апостоли оволоділи однаковою владою і силою і всі вони в прийдешньому сядуть на дванадцяти престолах довкола Сина Людського, але окремі з них в особливий спосіб відзначені у Святому Письмі. До таких належать апостоли Петро і Павло, їх імена найчастіше згадані у Писанні, ап. Петро як автор 2-х, а Павло 14-ти Соборних послань.
Святі Петро і Павло по-різному прийшли до Христа, але обидва як мученики загинули в Римі при імператорі Нероні. Апостоли важко працювали, подорожуючи різними країнами, розповсюджуючи христове вчення між різними народами, тож обидва вважалися «стовпами» Церкви Христової.

Доля цих двох апостолів, як учнів Христових, складалася у різний спосіб. Петро, що звався перше Симоном, був сином рибалки і братом апостола Андрія, який і привів його до Христа. Серед апостолів саме Петро вирізнявся особливою відданістю Христу і вірою у Нього як у Месію. Він перший визнав Христа істинним Сином Божим – Спасителем, за що отримав ім`я «Петро», що означає «камінь». На цьому «камені Петрової віри», Христос пообіцяв створити Церкву, яку не переможуть ворота аду.
На відміну від апостола Петра, який від самого початку був свідком Христового проповідування, апостол Павло навпаки, спочатку був його ворогом, вважав лжепророком, і переслідував християн.
До свого навернення, Павло, тоді Савл, був фарисеєм і фанатично дотримувався Мойсеєевого закону. Після свого навернення, апостол Павло став відданим проповідником Христа, щасливим у своєму покликанні, а його послання склали систематизацію християнського вчення.
Апостол Петро, як і Павло, також пережив часи розпачу і зневіри, коли тричі відрікся від Христа в час перед його розп‘яттям. Свою слабкість Петро пережив дуже важко, щиро розкаюючись у здійсненому, він докорінно змінився, тож після Воскресіння Христос знову доручив йому бути провідником апостолів. Саме ап. Петро в День заслання Святого Духа першим виголосив проповідь, якою навернув до Христа більше 3000 душ. Духовна сила, що походила від апостола Петра, була настільки сильною, що навіть його тінь зцілювала хворих: «і все збільшувалось тих, хто вірує в Господа, безліч чоловіків і жінок, так, що хворих стали виносити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на кого із них» (Діян. 5:15).
Обидва апостоли, Петро і Павло, пережили важкі часи переслідування християн. Обидва не раз перебували у темниці, проте, наприклад, в дивний спосіб був врятований апостол Петро – вночі до нього зійшов ангел і звільнив. До самої мученицької смерті св. Петро проповідував Євангеліє. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди, він скликає до Єрусалиму перший собор Христової Церкви, рукопокладує перших єпископів. Згідно переказам, апостол Марко написав своє Євангеліе для римських християн зі слів апостола Петра. До кінця життя апостол Петро повернувся до Риму, де і прийняв мученицьку смерть через розп‘яття. Ця подія стала основою роману Генріха Сенкевича «Quo vadis», або «Камо грядеши, Господи».
На відміну від рибалки за походженням Петра, Павло походив з багатої юдейської родини. Здобувши початкову освіту в місті Тарсі (Мала Азія), яке славилось своєю грецькою академією, далі навчався в Єрусалимі, у відомій раввинській академії у знаменитого вчителя Гамаліїла – знавця Закону, а також любителя грецької мудрості. Ймовірно, що Павло став свідком смерті первомученика Стефана, а потім отримав владу офіційно переслідувати християн. Господь, вбачаючи у Павлі, як і в Петра, велику силу духу і відданість ідеї, чудесним чином з‘явився йому і покликав до служіння. Яскраве світло, яке засліпило Павла і голос «Савле, Савле, чому ти переслідуєш Мене?» докорінно змінили його життя. Приведений сліпим до Дамаску, в момент прозріння під час хрещення, Павло став відданим послідовником Христа, проповідником і апологетом християнства.

Джерело – Католицький медіа-центр

Зіслання Святого Духа

Свято П’ятидесятниці, Зіслання Святого Духа, християни відзначають на 50-й день після Великодня. Цього року П’ятидесятниця припадає на 9 червня.

Як свято Пасхи, так і П’ятидесятниці, відомі і в Старому Завіті. Та християни вклали у ці свята зовсім інший зміст. Для євреїв свято П’ятидесятниці було 50-тим днем після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно П’ятидесятниця була святом жнив і подяки. З часом до П’ятидесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай на 50-ий день після виходу з Єгипту.

Головний мотив святкування П’ятидесятниці для новозавітньої Церкви — це подія зіслання Святого Духа у вигляді вогненних язиків на апостолів на 50-ий день після Воскресіння Господнього. Тому це свято ще називається Зісланням Святого Духа.

На свято Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець надішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об’явив (Йо. 14: 26; 16: 13).

Подія Зіслання Святого Духа детально описана у Книзі Діянь апостолів. Там сказано, що після зіслання апостоли почали проповідувати різними мовами, таким чином вони одержали змогу донести Слово Боже усім народам: «А як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Гл. 2: 1-4).

У східній традиції день Зіслання Святого Духа відзначається як свято Пресвятої Трійці. Римо-Католицька Церква виділяє окреме святкування на честь Третьої Особи Трійці – найбільш таємничої і мало знаної, даючи своїм вірним нагоду більше замислитися про Духа, Його присутність, роль і значення в житті кожного християнина і всієї Церкви.

Таїнство Миропомазання

Виховуючись у християнській традиції, ми дуже часто маємо скупі знання і розуміння найважливішого, що відбувається у церкві: головних обрядів, які здійснюються впродовж життя людини. Хочемо поділитись із вами головними фактами про Таїнство Миропомазання, його історію і значення в житті кожного християнина.

Хрещення є першим таїнством, яке приймає християнин: стираючи первородний гріх із людини, воно змінює нас для нового життя.

У первісній церкві було кілька етапів так званого підготовчого періоду, оскільки люди хрестились у зрілому віці. Зараз дітей хрестять після народження, а це означає, що завданням всього подальшого життя дитини є пізнавати і поглиблювати цю тайну через постійне навчання і працю над своїм духовним свтом.

Після хрещення, як правило, у більш зрілому віці, може прийматися Таїнство Миропомазання. В перекладі це слово означає “закріплення”, “завершення”, “печать” і є моментом, коли Святий Дух сходить на того, хто приймає це Таїнство. Багато пророцтв є в Старому Завіті про зіслання Святого Духа, цю обіцянку дав Ісус своїм учням і в день П’ятидесятниці її виконав: учні сповнились Святого Духа, що зійшов у вигляді вогненних язиків.

Святий Дух сходить на кожного, хто увірує і хреститься. На початку зіслання Святого Духа відбувалось через покладання рук.

Святе Таїнство Миропомазання – це знак невидимої благодаті, який додає особливу місію і силу свідчити про Христа. Через таїнство миропомазання зв’язок з Церквою стає міцнішим.

Матерією цього таїнства, тобто матеріальним виявом, є суміш єлею, пахощів, бальзаму. Різноманітність пахучих речовин символізує багатство дарів Святого Духа, якими сповнюється людина. Миро лікує, воно просочується через пори в організм людини – так і для Святого Духа немає неможливого, він наповнює людське єство.

Слово “Христос” в перекладі означає “помазаник”, а ми, християни, – помазані.

 

Миропомазання зміцнює людину на життєвому шляху. В Старому заповіті миром помазували лише царів, пророків, у Новому Завіті кожен християнин отримує помазання миром, особливу благодать, знак причетності до царської гідності людини, відновленої жертвою Ісуса Христа.

Коли видимим способом помазується тіло, невидимим – скріплюється душа. Це печать, яка незнищима, тому це таїнство уділяється всього раз, як і хрещення.

Свідчити, захищати і зміцнювати свою віру – це основа всього життя миропомазаника.

З моменту миропомазання, коли Святий Дух сходить на людину, вона отримує дари святого Духа: мудрість, розум, мужність, знання, рада, побожність, страх Божий.

В цьому таїнстві людина отримує неймовірну силу Божу, щоб стати свідомим членом Церкви, і водночас покликання до відповідального служіння.

Джерело – Дивенсвіт

Вознесіння Господнє

Сьогодні, 30 травня, Католицька Церква урочисто згадує Вознесіння Господнє, що належить до числа дванадцяти найбільших свят у церковному році і безпосередньо пов’язане із святом Воскресіння Ісуса Христа. Святкується воно на сороковий день після Великодня.

Згідно із текстами Нового Завіту, Вознесіння Господнє – день, коли Ісус Христос вознісся на Небо і сів “праворуч Отця”. Ісус Христос явився своїм учням в Єрусалимі та звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо.

У Святому Письмі розповідається, що востаннє Ісус Христос промовив своїм учням: “Мир вам!”, а потім дав останню настанову: “Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина, і святого Духа, навчаючи їх зберігайте все те, що я вам заповів, і я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця світу”.

Свідками вознесіння Христа були Богородиця та апостоли, про що докладно розповідається в Євангеліях від Марка та Луки і в Діяннях Святих Апостолів. Про вознесіння Ісуса Христа на небо євангелист Марко пише: “Ісус зібрав своїх учнів і сказав: Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангеліє. Хто увірує, той буде спасенний, а хто не увірує, то буде осуджений. Ім’ям моїм виганятимуть бісів, на хворих будуть руки класти і добре їм стане. Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо і возсів праворуч Бога-Отця”.

На місці Вознесіння було у IV ст. зведено ротонду і монастир поруч, а згодом хрестоносці поставили храм. Не минуло й століття, як його перетворили на мечеть. Донині ця святиня перебуває в руках мусульман, і лише в день свята Вознесіння Господнього, раз на рік, католики можуть там правити св. Месу.

Згідно з розпорядженням конференції єпископів України, римо-католики протягом попередніх років відзначали свято Вознесіння не строго на 40-й день (четвер), а найближчої за календарем неділі. Проте у березні 2014 року єпископат РКЦ України постановив повернути святкування Вознесіння на 40-й день після Великодня.

Літургія Вербної неділі

14 квітня християни західного обряду святкували Вербну неділю – це свято відзначається вже 11 століть, в історія його походження описана в Біблії. Напередодні Ісус Христос воскресив померлого Лазаря у Витанії, і звістка про це чудо розлетілася по всіх сусідніх містах.

Відтак, коли Ісус вирішив відвідати Єрусалим, місцеві жителі, знаючи про дива Спасителя, зустрічали його зеленими пальмовими гілками та вітальними вигуками: “Осанна!” (“Врятуй нас”). Месія в’їжджав у Святе місто верхи на віслюку, здійснюючи пророцтво Захарії. При цьому багато людей навіть стелили йому під ноги власний одяг, щоб отримати благословення Спасителя. Уже через тиждень ті самі люди кричали “Розіпни його…”.
Цей день отримав назву Вхід Господній в Єрусалим, а в народі його стало прийнято називати Вербною неділею, адже святкування регулярно припадає на 7-й день тижня.

Його урочисто зустрічали городяни й кидали під ноги пальмові гілки – символ миру, спокою. Ісус Христос знав, що цей шлях, осипаному пальмовими гілками, неодмінно приведе його до Голгофи, до страждань, до смерті. Але він також знав, що вмирає заради життя, заради порятунку всього людства.


Вербна неділя означає визнання існування Ісуса Христа, перемогу віри. Вхід Ісуса Христа в Єрусалим – це символ для людини входу в рай. Напевно, тому свято це дуже чисте, світле і радісне. Воно передує Великодню, хоча віруючих після нього очікує найсуворіший тиждень Великого Посту.

Наближається Страсний Тиждень

У найближчу неділю, 14 квітня 2019 р. християни західного обряду відзначатимуть Пальмову (Вербну) неділю – у цей день, згідно з церковною традицією, Ісус в’їхав до Єрусалиму, де його вітали біля воріт пальмовим гіллям, аби за кілька днів бути засудженим та розіп’ятим за гріхи людства. Від цього дня в римо-католиків розпочинається Великий (Страсний) Тиждень.

Вербна неділя, як і Великдень, має змінну дату, але завжди припадає за 7 днів до Пасхирозпочинаючи Страсний тиждень. Люди святитимуть в костелах лозу — на пам’ятку прибуття Ісуса до Єрусалиму. Це символ відродження життя і перемоги над смертю.

У Католицькій церкві Вербна неділя розпочинає Великий тиждень. Його найважливішою частиною є Святий Пасхальний Тридіум — група  Літургій, що відправляються у Великий Четвер, Велику П’ятницю та Велику Суботу.

Цей період, впродовж століть для вірних, є часом навернення, молитви, посту, розважання та покаяння, а також часом на роздавання милостині для бідних, убогих; часом для відвідин лежачих хворих та нагодою до ґрунтовного іспиту своєї совісті та прийняття Найсвятішої Тайни Євхаристії.

Страсний тиждень у християнській традиції з’явився лише в четвертому столітті нашої ери. Він розпочинається з Вербної неділі і закінчується ввечері перед Великою неділею. Страсний тиждень і Пасхальний Тридіум для християн є сакральним періодом року — часом, коли Католицька Церква відзначає найбільш важливі події в історії спасіння світу: установлення Євхаристії, страсті і смерть Христа і Його воскресіння. Великий тиждень розпочинається подіями навколо тріумфального в’їзду Ісуса в Єрусалим у Вербну неділю, останні розмови Христа з Синедріоном в храмі, пророцтво Ісуса Христа про зруйнування Єрусалима і кінець світу, Таємною Вечерею і муками та воскресінням Спасителя.

Літургійні обряди цих днів мають на меті допомогти вірним в глибшому пізнанні таємниці їхнього порятунку. У Страсний тиждень не святкуються іменини, дні народження та гучні забави. Якщо ж такі дати припали в цей період, вони відкладаються після Великодня та її октави (наприклад, свято Благовіщення).

Окремі гілки християнства розробили свої власні багаті ритуали, пов’язані з періодом Страсного тижня. Також у традиційних та регіональних традиціях Страсного тижня збереглося багато народних звичаїв та обрядів.

Понеділок, вівторок і середа Страсного тижня — дні спеціально присвячені таїнству примирення. В даний час немає особливих відмінних Літургій. З понеділка по середу Страсного тижня, в тому числі, за словами євангелістів, Ісус день проводив в Єрусалимі  навчаючи і проповідуючи в храмі, а вночі він йшов на відстані близько 3 км до сусідньої Витанії, щоб провести там ніч. Приймав у своєму домі Спасителя та його учнів Лазар — в знак подяки за недавнє воскресіння його з могили.

Найважливіший період Священного тижня — а також всього літургійного року — є Пасхальний Тридіумякий охоплює час від вечірньої Меси у Великий Четвер до надвечір’я у Неділю Воскресіння. У Великий Четвер, єпископи та священники миють ноги чоловікам, як знак смирення та рівності перед Богом. У Римі кожен рік Папа теж миє і цілує ноги дванадцяти чоловікам.

Найбільший траурним днем є Велика П’ятниця. Тоді з вівтарів зникають квіти та свічки, а ікони з зображенням Христа заховані. В другій половині дня відправляється унікальна п’ятнична літургія Страстей Христових. Священник та його супровід приходять мовчки. Перед вівтарем на мить лягають на землю у вигляді хреста, і після молитви розпочинають початкове читання пророцтв про страждання Ісуса Христа та фрагменту з книги Євреїв. Потім священники читають або співають, як правило, з розподілом на ролі, опис Страстей Господніх згідно Євангелія св. Йоана. Після проповіді в дуже урочистій молитві священники поручають себе та вірних Богу, тим самим висловлюючи бажання Христа: спасіння світу та кожної душі.

Центр літургії — це Страсті Христові та багатовікова традиція виставлення у Велику п’ятницю в усіх церквах плащаниць Христа (копій суванни, в якій був похований Христос і на якій залишився його відбиток в повний ріст). Плащаницю відвідують натовпи вірних. Церковні сюжети Страстей Христових традиційно залишаються невід’ємною частиною Великого Тижня. Мова йде про найбільш важливі біблійні події: вхід Христа до Єрусалиму, Таємна вечеря, чування в Гефсиманії, зрада Іуди, суд над Ісусом, результатом якого були хрест і смерть.

Свята Субота — це день тиші та очікування. Для учнів Ісуса це був день найвищого випробування. Згідно з традицією, апостоли розпорошились після засудження Ісуса на смерть і єдиною особою, яка незмінно перебувала коло страждаючого Спасителя, була Божа Матір. Тому кожна субота — це Марійний день у Церкві. Після смерті Ісус Христос спустився в безодню (ад). Багато стародавніх текстів описують Христа, який «пробуджує» від смерті до нового життя Адама і Єву, які були з усім людством в Шеолі.

Традиція Великої Суботи — освячення пасхальної їжі: хліба (паски) — на згадку про натовп у пустелі, який годував Христос; м’ясо — на згадку про пасхальне ягня, яке Ісус їв під час Пасхального бенкету зі учнями у Вечернику та яйця, що символізують нове життя.

Період Великого посту, Страсний Тиждень та Велика неділя — найважливіші свята в цілому літургійному році Католицької Церкви. Великдень, неділя Воскресіння Христового, Паска, з Празничною Божественною Літургією, що правиться на світанку —  є основою і сутністю віри всіх християн.

Святкування Великодня відмічається особливою радістю серед вірних, адже Воскресіння Христа є символом його перемоги над гріхом і смертю. 

В цей день вірні вітаються словами:
Христос Воскрес!

А відповідати слід:

Воістину Воскрес!

Катехиза о. Анатолія Сіцінського на “Радіо Марія”

Пропонуємо Вашій увазі катехизу о. Анатолія Сіцінського в ефірі “Радіо Марія”.

Завжди в житті робимо якийсь вибір і кожен наш вибір має свої наслідки. Роблячи важливий вибір, необхідно усвідомлювати чим ми керуємось, роблячи, власне, цей вибір. Отець Анатолій в пропонованій катехизі пояснює на основі Святого Письма, чому нам важко робити вибір у своєму житті.

Перегринація ікони Святого Сімейства

В нашій парафії триває Перегринація ікони Святого Сімейства.

Заохочуємо  в цей рік, проголошений нашими єпископами як Рік Святості Подружжя та Родини, особливо молитися до Святогї Родини з Назарету.

Нехай Святе Сімейство з Назарету супроводжує нас впродовж нашого паломництва віри. Нехай вчить нас взаємної любові і служіння. Нехай Марія, Матір найчистішої любові, і Йосиф, опікун Відкупителя, огорнуть нас своєю постійною батьківською опікою.

Послання єпископів римсько-католицької церкви в Україні на початок Року святості Подружжя та Сім’ї.

Час Великого Посту

Великий Піст – це підготовка християн до найголовнішого свята – Пасхи, Воскресіння Христового. Це період внутрішнього духовного очищення та вдосконалення. Сенс посту – не в тому, щоб чогось не їсти, а у нашій концентрації на головному в житті. Тілесний піст допомагає зосередитися на внутрішньому світі: розібратися у цілях та цінностях, щиро покаятися та виправити свій шлях таким чином, щоб він вів до спасіння. Під час посту варто докладати ще більших зусиль, щоб поглибити свої стосунки із Богом та людьми.

Під час Великого Посту Літургія зосереджена довкола таких тем:

  • пильнування – як боротьба з сатаною (I і III тижні);
  • покаяння і навернення (Попільна Середа і більшість буденних днів);
  • Хрещення і відновлення Хрещення (недільні дні, особливо III, IV і V тижні);
  • Страсті Христові (Вербна Неділя і подальші дні Великого Тижня).

Молитва під час Великого Посту

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. Сила Твоєї любові нехай виявиться більшою від зла, що нам загрожує. Хай вона буде більшою за гріх – більшою за безліч гріхів, які дедалі зухваліше привласнюють собі право бути частиною життя людей і суспільства. Нехай сила хреста Твого, о Христе, подолає батька всякого гріха, якого звуть «князем світу цього»! Бо Ти хрестом і Страстями своїми відкупив світ! Амінь.

(св. Йоан Павло II)

Пропонуємо Вашій увазі послання Папи Франциска на Великий Піст.